Творчій спілці «Мистецтво Життя» офіційно виповнилося шість років. 7 жовтня спілчани відсвяткували річницю в орендованій ними кімнаті на вулиці Гімназійній у Переяславі. Які проєкти вдалося реалізувати, над чим нині працюють митці та з якими проблемами стикаються?
«Їдемо, куди запрошують»
– Неофіційно спілка існує сім років, – розповіла голова ТС «Мистецтво Життя» Алла Літкова. – За цей час її членами були понад 40 майстрів. Молодші виїхали: хто в Київ, хто в Європу на заробітки. карантин нас трохи вибив із колії. Але команда є, це близько 15 осіб. Найповажніші майстрині-вишивальниці Ніна Лазенко та Поліна Палатна приїздять на святкові заходи. Інші збираються раз на тиждень або два в цьому приміщенні. Переважно розв’язуємо організаційні питання. Наприклад, нас запросили на свято. Домовляємося, як представлятимемо спілку, хто братиме участь. Також на зборах обмінюємося матеріалами (схемами вишивок, викрійок), ідеями, проводимо майстер-класи. Завжди влаштовуємо чаювання, вітаємо іменинників. Слово «спілка» походить від спілкування, і це найголовніше в наших зустрічах.
Спілчани взяли участь у святкуванні Дня Незалежності
Цього року спілчани побували на багатьох святкових заходах.
Безпрограшна лотерея на святі села в Дем’янцях
За словами Алли Літкової, доєднатися до спілки може будь-яка людина, небайдужа до творчості.
– Люди віком від 50 до 70 років, які, можливо, сидять вдома і не знають, чим зайнятися, – отакі нам потрібні. І якщо хтось все життя прагнув малювати, вишивати, плести, але не мав часу, то пенсія – найкращий період для цього. Не треба боятися вчитися. Моя мама, яка працювала бібліотекарем, свого часу казала: «Вийду на пенсію – буду малювати». Так і зробила. Ми готові навчати дорослих. У нас є можливість проводити курси із соломоплетіння, малювання, плетіння, вишивання, крою та шиття. У мене є авторський курс для молодих мам чи бабусь, який називається «Поки дитина спить». З перших занять можна сплести носочки, кофтинку, рукавички для малечі. Також запрошуємо людей, які просто хочуть поспілкуватися про мистецтво, навіть якщо самі не займаються творчістю.
Проєкти втілені та майбутні
Творча спілка реалізувала низку проєктів, до яких долучалися й інші майстри.
– Ми вишили рушникову доріжку сіл Переяславщини (довжиною 24 метри), залучивши майстринь із колишнього нашого району. А в патріотичній акції «Вишита карта Переяславщини» брали участь не лише вишивальниці, а всі охочі, навіть ті, які вперше тримали голку в руках. Ці роботи – це вже історія, – зазначила Алла Літкова. – Коли почалася війна на Сході, вишили рушник «Боже, бережи Україну». Ще одна спільна робота – рушник «Переяслав», який беремо на святкові заходи. За підтримки небайдужих жителів міста наші художники розмалювали частину паркану, що огороджував територію колишньої військової частини, і стіну в “народному” музеї. Наразі працюємо над проєктом «Гуляючи Переяславом». Це вишита картина, на якій будуть зображені історичні об’єкти міста. Зокрема, пам’ятний знак на честь першої літописної згадки слова «Україна», музеї Григорія Сковороди, «Заповіту» Тараса Шевченка, Успенський собор, фрагмент музею просто неба. Готову роботу буде цікаво розглядати.
У нас є проєкт «Мистецький арсенал»: організовуємо персональні виставки майстрів-спілчан. Такі були в художниць Людмили Башук, Наталії Моспан, писанкарки Капітоліни Шевченко. Проводилися виставки в музеях академіка Заболотного, «Заповіту» Тараса Шевченка, козацької слави. Зокрема, Ліні допомагали оформити карту України, де із 152 писанок складено всі регіони з їхніми традиційними зображеннями. Зараз готуємо благодійну виставку-продаж картин Людмили Башук.
У нас є проєкт «Мистецький арсенал»: організовуємо персональні виставки майстрів-спілчан. Такі були в художниць Людмили Башук, Наталії Моспан, писанкарки Капітоліни Шевченко. Проводилися виставки в музеях академіка Заболотного, «Заповіту» Тараса Шевченка, козацької слави. Зокрема, Ліні допомагали оформити карту України, де із 152 писанок складено всі регіони з їхніми традиційними зображеннями. Зараз готуємо благодійну виставку-продаж картин Людмили Башук.
Персональна виставка Капітоліни Шевченко
Влітку втілювали проєкт «Мистецьке подвір’я». Я запросила майстрів до себе додому і провела майстер-клас із соломоплетіння. Так само їздили в Стовп’яги до майстра з токарної обробки деревини В’ячеслава Яковенка. Подивилися його майстерню, як він працює. Наступного літа відвідаємо інших майстрів. А взагалі було б чудово, аби спілка мала своє приміщення з подвір’ям.
У майстрів зараз велика проблема: ми працюємо «у шафу». Зробили – і сховали, бо показати роботи ніде. Місту потрібна муніципальна галерея чи виставкова зала, я вже мовчу про мистецькі крамниці. Тоді й майстрів буде більше, бо вони бачитимуть перспективи. Мистецтво не є прибутковою сферою, воно має отримувати дотації, і це нормально. А нам навіть не дозволяють безкоштовно виставляти свої роботи на ярмарках в музеї просто неба, хоча ми як творча спілка маємо таку пільгу.
Гурток виявляє таланти
При творчій спілці діє дитячий гурток малювання, який проводить Людмила Башук (42 роки), жителька Студеників. Під творчу майстерню облаштували кімнату в цій же будівлі. У ній стоять столи, лавки, крісло, шафа. На стінах висять картини Людмили Башук із циклу «Мелодії старого Переяслава».
– Для малювання була потрібна світліша кімната. Я звернулася за допомогою до міського голови. Міська рада оголосила тендер на оренду цього приміщення, який я виграла. Косметичний ремонт зробила власними силами, – розповіла художниця. – Гурток працює раз на тиждень. Буває 5-6 дітей, інколи – до десяти. У нас немає стандартної програми, заняття побудовані як майстер-класи. Наприклад, діти малювали картини в стилях пуантилізм (фарби наносяться крапочками), імпресіонізм. Їхні роботи взяли участь у конкурсі, який проводила міська бібліотека, і деякі здобули призові місця.
Стіни творчої майстерні прикрашені картинами Людмили Башук
Заняття в гуртку – безкоштовні. Оплачуються лише матеріали.
– У мене є бажання передати комусь свої вміння, – каже про гурткову роботу Людмила Башук. – На заняттях виявляються творчі задатки дітей. Хлопчик з першого разу намалював картину. Мама була здивована, навіть не підозрювала, що в сина такі здібності. Таких дітей рекомендую віддавати в художню школу. Як психолог, одночасно проводжу заняття з арт-терапії. Під час малювання в дітей вивільняються негативні емоції, знижується скутість, тривожність.
Вчитися ніколи не пізно
Капітоліна Шевченко (74 роки) із Ковалина 16 років займається писанкарством. Інтерес до українського народного мистецтва та патріотизм пробудився в неї після Помаранчевої революції.
– Я родом із Черкаської області. Довго проживала в російському Сибіру, на Україну повернулася в 2002 році. У 2004-му після Помаранчевої революції зі мною щось трапилося, перевернулося всередині. Приїхала додому після Майдану і сказала: «Все, розмовляю лише українською». До цього була російськомовною. Діти спочатку сміялися, а потім перестали. Мене зацікавило українське народне мистецтво. Побачила, як робляться писанки, і просто «захворіла» писанкарством. Часто чую від людей: «Я не зможу цим займатися, бо ніколи не малювала». Я теж не малювала. Коли вперше побачила писанку, не розуміла, як майстри роблять такі тоненькі рівні лінії. Тепер розумію й інших навчаю. Хоча, на жаль, це мистецтво мало кого цікавить.
Завдяки друзям-спілчанам майстриня захопилася виготовленням крайок, тканих поясів.
– Два роки тому В’ячеслав Яковенко подарував мені ткацький верстат. Я спочатку не знала, що з ним робити. А потім почала ткати крайки. Їх можна носити до джинсів, кардиганів. Взагалі я дуже енергійна, не можу сидіти без роботи, і виготовлення крайок мене захопило. У цьому році їздила на ярмарок у Пирогів, молодий чоловік придбав два пояси. Учасники танцювального колективу з Борисполя замовили мені партію крайок. Я отримую задоволення від творчості, вкладаю туди серце, і завжди знаходяться люди, яким подобаються мої вироби. Ніколи не пізно вчитися чомусь новому.
