На 17 годину, 23 серпня, на центральній площі Переяслава-Хмельницького (Київська область) заплановано проведення кубку Переяславщини з кікбоксингу, присвяченого пам’яті Ярослава Потапенка. Цей спорт не є олімпійським видом, тож і не настільки популярний, і відомий, як деякі інші. Між тим в нашому місті вже багато років при педуніверситеті діє секція з кікбоксингу. Одним із її засновників якраз і був колишній науковець цього вишу, громадський активіст Ярослав Потапенко. Після його раптової смерті, тренером кікбоксерів став учень Ярослава Олександр Колесник (31 рік). Напередодні турніру з ним спілкувався наш кореспондент.

– Особисто я цим видом бойових єдиноборств займався, ще коли навчався в інституті у Києві. Брав участь у змаганнях, мав певні досягнення. Коли після служби в армії у 2010 році повернувся додому, дізнався, що при нашому педуніверситеті діє секція. Отам і познайомився з Потапенком. Він був тренером. Я одразу побачив, що людина не просто захоплена цим спортом, а є справжнім майстром з великої букви. Він чемпіонати України вигравав разів п’ять, якщо не більше. Був призером чемпіонатів і Європи, і світу. Хоча, можливо, про це і мало хто знає. То я вважаю, що мені просто повезло, що познайомився з такою людиною, працював з ним пліч-о-пліч. Це – везіння, яке потрібно цінувати. Така вдача не всім трапляється.

– А особисто з ним змагалися на рингу?

– Ми були в одній ваговій категорії – 75-81 кілограм. На тренуваннях дуже багато працювали разом. Наприклад, буквально за кілька днів до його раптової, такої трагічної смерті ми боксували на рингу у педуніверситеті, де завжди проводимо тренування. Він був абсолютно здоровою людиною, ні на що не скаржився. А от на офіційних змаганнях один проти одного не виходили ніколи.

Всі чемпіонати України з нашого виду спорту завжди відбуваються у великих містах, притому в різних. Це для того, щоб популяризувати цей спорт по всій країні. Для спортсмена одна поїздка на такі змагання означає, що в чужому місті йому потрібно побути днів чотири, витрачатися на проживання, харчування, проїзд, а ще ж і заплатити вступний внесок. Фінансово це доволі накладно. Ярослав Олександрович частіше їздив на змагання, але, бувало, що ми їздили з ним разом. Бачив, як він перемагав таких суперників, що й подумати не можна було б, що зможе. Як то кажуть, зубами вигризав перемоги.

– З 2010 року, крім вас, ще хтось залишився у секції?

– Колишні спортсмени, буває, заходять потренуватися, поспілкуватися, але епізодично. Постійно залишився лише я. Раніше якось і не думав, що стану тренером. Та, коли почався Майдан, у Ярика з’явилося багато різноманітних турбот. Як відомо, він дуже багато часу присвячував революційним подіям, громадській роботі, дуже переживав за наше місто, а ще ж була і викладацька робота і таке інше. Часто було видно, що він фізично виснажувався. Я підміняв його в секції, брав на себе обов’язки тренера, адже її робота не припинялася.

Хоч спортсмени у нас змінюються, як і тоді, зараз в основі їх залишається десь до десятка. А от тих, що приходять на певний час, більше. Вже традиційно найбільше бажаючих потренуватися буває на початку осені та на початку весни, коли тепліє. Зазвичай тренування тричі на тиждень. А останнім часом у зв’язку з підготовкою до домашнього турніру тренувалися шість днів на тиждень і не лише в залі на рингу. Багато часу приділяли загально-фізичній підготовці на свіжому повітрі.

– Скільки ваших спортсменів братиме в ньому участь?

– Семеро. Всі вони зараз проживають у Переяславі, і є по суті в основі нашої секції. Мені особисто позмагатися цього разу не випадає, бо потрібно тренувати інших. Турнір, що відбудеться, буде першим подібним у Переяславі. Принаймні я не пам’ятаю, щоб колись проводилися такі змагання з кікбоксингу. Тож, звісно, всім нам хочеться якомога краще виступити вдома.

Всі наші хлопці молоді, середній вік – 21 рік, виступатимуть у вагових категоріях від 60 до 75 кілограмів. Можу сказати, що цього року вони вже брали участь у деяких турнірах. І от, скажемо, коли у квітні у Броварах проводився чемпіонат України, двоє з них стали чемпіонами. Поки що хотів би не називати їхні імена, щоб не наврочити перед переяславськими змаганнями. Скажу лише, що шанси у нас є непогані. У середу у вечорі побачимо.
Міськрайонна газета “Вісник Переяславщини”