У музеї Г. Сковороди відкрито незвичайну виставку. Світлини квітів. Здавалося б, що тут незвичайного? Фотоапарати тепер є у всіх, квітів – море. Аж ні. Не кожен хто фотографує — фотограф, не кожен фотограф — художник. Треба вміти побачити!
«Ви знаєте, як цвітуть нарциси, тюльпани, хризантеми, троянди, мальви? Звичайно, знаєте. А як цвіте соняшник? Яка то квітка! А кукурудза як цвіте, квасоля, капуста, мак? Я теж раніше не помічала, не придивлялася, а тепер… Боже, який красивий світ!» — Обличчя Ніни Олександрівни світиться щастям.
А ми слухаємо і… о, тієї миті ми теж щасливі! Тепла хвиля почуттів – світла, лагідна, передається одне від одного і огортає всіх. «Останні роки я існую тільки на цьому клаптику землі біля хати, як прив’язана, нікуди не можу піти. Все, що є у мене, все тут…».
Цими світлинами, що на стіні в рамах, у вітринах, закарбовані щасливі миті життя. Не тільки життя рослин, але й людини. Рослини цвітуть, бо людина виростила їх. Сама. Своїми руками. І великою своєю любов’ю. Все прекрасне на землі – від любові. Нема обставин, які б знищили в людині жагу краси, якщо серце її добре й любляче. І такої сили нема, яка б знищила в людині любов.
Розповідь почалася з квітів і зворушила всіх, а далі вже про людей. Сорок років праці в музеї, а музей – це найперше люди. Михайло Іванович Сікорський був не просто директором, він – творець унікального заповідника, який сьогодні є перлиною України. Тут все зроблено руками людей. Одні – вишивали, малювали, кували, вирізали з дерева, ткали, інші – зібрали все це, щоб зберегти. Це не тільки наша історія; це наше теперішнє і майбутнє, «бо який світ збережемо, такий передамо дітям».
Напевно, це головне: діти. Якими вони ростуть? Що важливе й цінне для них в житті?
Для всіх присутніх Ніна Олександрівна знайшла гарні слова. А про себе… «Народилася я у В’юнищі…» «Скільки експонатів у наших музеях з В’юнищ? П’ята частина».
А який зв’язок між маленькою квіточкою і Дніпровським морем? На перший погляд, ніякого, а проте… з уваги до малої квіточки починається любов до рідного краю. Та коли природний ландшафт зруйновано, пробуджувати почуття Батьківщини важко. Але краса квітів, які виростила мама, бабуся, наповнює дитячі серця почуттям краси і любові до рідної землі, до людей.
Виставка працюватиме до 25-го жовтня, хто ще не відвідав – обов’язково прийдіть. Світлини неймовірні, а зворушлива, невимушена атмосфера в музеї Г. Сковороди завжди, вона щоденно створюється людьми, які там працюють, спасибі їм. Та головна вдячність за хвилини радості й смутку (без нього як? І радості не було б!), звичайно ж, Ніні Олександрівні.
А ще… хтось із присутніх згадав, що на кожну квітку є пісня. І не одна. Почали згадувати, наспівували. «Червоні маки», «Квіти ромена», «Червоні троянди», «Знову цвітуть каштани»… Не всі слова знали повністю. Але першою заспівали «Чорнобривці». Всю, дуже гарно, і до кінця.
![Світлина від Римми Товкайло.](https://scontent.fkbp1-1.fna.fbcdn.net/v/t1.0-0/p526x296/120735768_2692719430951663_9061102721077077588_n.jpg?_nc_cat=109&_nc_sid=110474&_nc_ohc=AGKbtKEFDLsAX_n9dU4&_nc_oc=AQkR4_tnXN-WvOc_ab015mw-PmcRXewP_EE3QSMqo8cWEPIB8fzGXe2umEJ0H4GMiTc&_nc_ht=scontent.fkbp1-1.fna&tp=6&oh=50f676d232f526d9de1179705d03f9cf&oe=5F9FB4B3)
![Світлина від Римми Товкайло.](https://scontent.fkbp1-1.fna.fbcdn.net/v/t1.0-0/s261x260/120672919_2692719487618324_7616181787636738419_n.jpg?_nc_cat=101&_nc_sid=110474&_nc_ohc=F0ugsm9YgNEAX_m0boj&_nc_ht=scontent.fkbp1-1.fna&tp=7&oh=59416c11b097e738480a92970631ad3a&oe=5FA1AFCA)
![Світлина від Римми Товкайло.](https://scontent.fkbp1-1.fna.fbcdn.net/v/t1.0-0/s261x260/120583388_2692719547618318_289665629909888512_n.jpg?_nc_cat=100&_nc_sid=110474&_nc_ohc=9GGIsUKHeH8AX86XcUp&_nc_ht=scontent.fkbp1-1.fna&tp=7&oh=2c7ecdebec239c7ba9efe10f77b18338&oe=5F9E5D46)