Повернення з війни Костянтина Боднара з Переяслава родина чекала півтора року. Попри те, що після втрати з ним зв’язку, сповіщення як про зниклого безвісти – близькі вірили і сподівалися, трималися за останню краплину надії. А може?…
Сьогодні, 14 травня, Герой повернувся додому – «на щиті». Його зустрічали з квітами, сльозами і військовими почестями. Востаннє. Про чин прощання із Захисником розповідає Переяслав. City.
“Вони не чують, що кажуть священники на похороні”
Тривожна сирена поліцейського супроводу близько 11 години сповіщає на все місто – додому повертається Герой. На останнє прощання з ним поспішають з квітами друзі, сусіди, колеги. Опускаються на коліна, щойно до Воскресінського храму наближається почесний кортеж.
На п’ятому році повномасштабної війни переяславці потроху привчилися у публічному просторі шанувати Героїв, завдяки яким вони мають час і спокій на каву, розмови, прогулянки. Багато людей вже зупиняються, часом опускаються на коліно перед Героєм на щиті, на площі приспущені прапори. Допоки ми так будемо шанувати і дякувати, ми вистоїмо як громада, нація, народ.
«Попри церковну традицію ми нині станемо на коліна перед Героєм»
У храмі Воскресіння Христового четверо священників справили чин похорону.
– Ми зібралися тут разом, щоб віддати шану Герою і подякувати Богу, що посилає нам таких Захисників. Запаліть свічки і помоліться за спокій душі нашого Воїна Костянтина, – закликав перед початком служби настоятель храму Іван Бобітко.
Довкола закритої домовини під синьо-жовтим полотнищем зібралися переяславці, велика родина: мама, дружина, діти, брат і сестра з сім’ями та всі, хто знав нашого Захисника. Прийшов міський голова з двома заступницями, секретарка міськради – вони були на похороні до останнього моменту, з прощальною промовою мер виступив уже на кладовищі.
Після молитви у храмі траурний кортеж пройшовся спорожнілою центральною площею міста і вирушив на Підварське кладовище.
«Вікторівна, все буде добре»
Костянтин Вячеславович Боднар народився 19 серпня 1979 року. Працював у Переяславі слюсарем-сантехніком у виробничому управління житлово-комунального господарства.
– Він був справді оптимістом. І коли його призвали, він з легкою душею пішов захищати свою родину, Батьківщину і кожного з нас. Тоді з усмішкою мені так спокійно пообіцяв: «Вікторівна, все буде добре», – згадувала на прощанні керівниця ВУЖКГ Тетяна Сущук. – Ми завжди пам’ятатимемо Костю, для нас він справжній герой, бо пішов за нас, аби ми тут жили і працювали. Вічна йому слава!
– До поганої людини я би на похорон не прийшов, – каже чоловік у піксельній формі з нашивкою на рукаві “Aзов”. – А Костя був дуже хорошою людиною. Ми жили по сусідству, знав його добре. Ми з ним говорили… про життя. А хто тоді знав, у кого воно і яке буде…
Костянтин Боднар був призваний до лав ЗСУ по мобілізації 17 липня 2024 року. Служив солдатом гранатометником механізованого відділення механізованого батальйону військової частини А 1815 (1-ша окрема танкова Сіверська бригада Сухопутних військ Збройних сил України).
Загинув 20 жовтня 2024 року під час захисту Батьківщини в районі населеного пункту Богоявленка Волноваського району Донецької області.
Воїну Костянтину Боднару було 45 років.
“З числа зниклих безвісти нині тільки 5% перебувають ще в полоні”
– Костя був людиною з позитивом, життєрадісний. Він завжди всім і скрізь поспішав на допомогу. Нікому ні в чому не відмовив, ні разу за все життя, – каже після прощання на кладовищі дружина Леся. – …Це був якраз день річниці нашого спільного життя – 18 років разом. Спочатку він не вийшов на зв’язок. Ми чекали, сподівалися, була інформація і надія… А потім, 29 жовтня, принесли офіційне сповіщення – Костя зник безвісти. Та я до останнього не вірила, чекала, що він вижив…
На жаль, наш Герой загинув в той же день, коли з ним обірвався зв’язок і він вважався досі зниклим безвісти. Це підтвердилося за результатами аналізу ДНК після останньої репарації тіл наших військових з рф.
– Це сумна статистика, про яку доводиться говорити, але мусимо відверто, бо це хоч і важка, але правда, – зауважив у промові майор Андрій Шаповал. – Протягом перших днів війни з числа зниклих безвісти близько 30% перебували в полоні і можна було з надією чекати повернення рідних після обмінів «всіх на всіх». Але тепер ця кількість становить менше 5 відсотків.
У травні 2023 році парламент узаконив термін – рашизм. Наші батьки і діти пережили фашизм, а ми тепер переживаємо рашизм. І це нелюди, які відмовляються проводити обміни. Навіть на своє 9 травня вони не захотіли обміняти «тисячу на тисячу». Вони своїх людей вважають за непотріб.
А ми молимося кожному нашому Герою. Кожному. Бо вдячні їм, що ми пережили тривогу, посадили картоплю і розсаду, живемо далі своє життя. А їх немає…
Костянтина Боднара поховали з усіма військовими почестями на Підварському кладовищі. Прапор держави, яку він захищав до останнього подиху, передали дружині. Над свіжою козацькою могилою на прощання переяславці хором виконали гімн України.
У Героя залишилися мама Наталія, дружина Леся, 16-річний син Ілля та донька Катя.
Вічна слава Герою! Щирі співчуття рідним та близьким.
