Сьогодні в Переяславі відбулося урочисте відкриття муралу, присвяченого пам’яті штаб-сержанта, бойового медика ІІІ взводу оперативного призначення 14-ої роти (на бронетранспортерах) V-го батальйону військової частини 3018 Дмитра Ружановського.

Дмитро “Ружик” Ружановський народився 3 квітня 1992 року в Переяславі. Він ріс жвавою й амбітною дитиною, мав вольовий характер. Навколо хлопця завжди було багато друзів, яких він постійно захищав.

Зі шкільних років Дмитро захоплювався спортом, тож після випуску пішов навчатися в Національний Університет фізичного виховання і спорту України на боксера. У 21 рік йому запропонували працювати в Управлінні державної охорони. Через завантажений графік роботи, Дмитро перевівся на заочне навчання до Університету Григорія Сковороди в Переяславі, де в результаті й здобув вищу освіту.

Радіти б життю, любити, працювати, розвиватися, але…

Війна на сході.. Дмитро намагався піти в АТО, не вийшло. Одружився, радів подружньому життю недовго. Повномасштабне вторгнення росії в Україну…  І коли народився його маленький син Стас, уже ніщо не могло стати на заваді. Адже Дмитро був переконаний, що він має захищати свою родину, своє майбутнє. І робити це пліч-о-пліч із тими друзями, які вже були там, на передовій. Саме родина і друзі були його силою, його мотивацією і його шляхом. Він служив у лавах Національної гвардії України. Його підрозділ виконував надскладні бойові завдання на Луганщині. В свою останню ротацію чоловік уже йшов не як бойовий медик, а як штурмовик. Саме там, 11 серпня 2024 року біля населеного пункту Макіївка Сватівського району, під час мінометного обстрілу Дмитро загинув.

Сьогодні, рівно через рік вже на відкритті муралу зібралися рідні, друзі, колеги, побратими, очільники та громадськість міста.

Хвилиною мовчання присутні вшанували пам’ять усіх, хто загинув в ім’я єдиної, неподільної та незалежної України.

Право відкрити мурал надали рідному дядьку Андрію.

Міський голова Вячеслав Саулко під час свого виступу зазначив: “Дмитро – приклад мужності, професіоналізму та любові до рідної землі. Ми ніколи не забудемо його подвиг і вдячні за все, що він зробив для нас. Цей мурал – символ того, що Герої живуть у наших серцях вічно…”

Вячеслав Володимирович подякував мамі Героя Людмилі Ружановській за виховання сина і за активну громадянську позицію.

Про свою гордість, свого єдиного Дмитрика, свій біль, розпач та місію – берегти пам’ять про сина  розповіла  мама Героя – Людмила. Життєствердно прозвучали віршові рядки із вуст випускників закладу дошкільної освіти №7 «Берізка», вихованців Людмили Володимирівни.

Указом Президента України №64/2025 від 5 лютого 2025 року за особисту мужність, виявлену в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові штаб-сержант РУЖАНОВСЬКИЙ Дмитро Володимирович нагороджується орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно). Сьогодні цей орден прийме його трирічний син Стас. Хоч він ще маленький, але цей знак пам’яті і честі буде оберігати його все життя. Нехай це буде світлим нагадуванням, що подвиг батька — назавжди з ним, у кожному кроці і кожній усмішці. Нагороду синові Героя Стасу вручив заступник командира 6-ї роти старший лейтенант Микола Кам’янський.

Теплими спогадами про дитинство Ружика і про нього як про мужнього воїна поділилася волонтерка Інна Марченко. Оксана Ковальчук виконала пісню «Ми будем стояти» – як гімн негнучкості та незламності нашого багатостраждального народу.

Сьогодні кожне наше слово, кожен погляд і кожен подих наповнені вдячністю. Вдячністю за життя, яке прожив Дмитро, і за подвиг, який він звершив. Він назавжди залишився серед нас — у муралі, що сьогодні відкрили, у спогадах, які ми бережемо, у серцях, які він зігрів своєю добротою. Живі квіти від рідних, знайомих і незнайомих лягли до муралу і стали іще одним нашим «дякую» — за його мужність, за світло, яке він приніс у цей світ, і мир, за який він віддав життя і який неодмінно настане.

«Сьогодні ми розпочали день зі світла пам’яті, яка зігріває наші серця. Нехай цей ранок принесе кожному з вас надію, сили і впевненість у тому, що попереду — нові початки і мирне небо над головою. Життя триває, і саме ми — його творці, його носії. Тож ідімо далі, несучи у собі світло тих, кого вже немає поруч, але кого ми любимо і пам’ятаємо. Дякуємо, що прийшли вшанувати пам’ять Дмитра Ружановського сьогодні, бережімо її у своїх серцях завжди» – такими словами завершила урочистий захід його ведуча Влада Черненко.

Подбала мама Дмитра й про благоустрій території навколо муралу – до самого стінопису веде викладена доріжка, неподалік нього лавка для спочинку, висаджені квіти, кущі та велике металеве серце – як символ невмирущості маминої любові до свого чада.

Це місце стане місцем спочинку душі і тіла, нагадування про подвиг Героїв сучасності заради життя майбутніх поколінь…