Алла Яковченко із Переяславщини майже 25 років працює вчителькою початкових класів, п’ять з яких займається гирьовим спортом. Уже встигла стати чемпіонкою світу. Про свій шлях розповіла Інформатору.

Алла Яковченко (47 років) – вчителька початкових класів із села Веселе (Дівичківська громада). За п’ять років пройшла шлях від знайомства з гирями до світового чемпіонства. У 2024 році на чемпіонаті світу в Греції у вправі “Р-12” вона здобула “золото” серед аматорів у категорії до 58 кілограм та “бронзу” серед ветеранів. Як пройшла шлях до чемпіонки світу, розповіла в інтерв’ю журналістці Інформатора.

“Своє студентське життя пам’ятаю буденним і рутинним”

Алла Яковченко народилася у Веселому. Базову середню освіту здобула в сусідньому селі Стовп’яги. Ще з дитинства мріяла стати вчителькою, тож після навчання у Дівичківській школі обрала для себе педагогічний шлях. У 1995 році вступила до Переяслав-Хмельницького педагогічного інституту імені Григорія Сковороди (нині – Університет Григорія Сковороди в Переяславі), де навчалася за спеціальністю “Початкове навчання”.

– Своє студентське життя пам’ятаю буденним і рутинним, – згадує Алла Яковченко. – Я постійно вчилась, бо хотіла отримувати стипендію. Тож справді старалася і закінчила інститут із відзнакою. За всі чотири роки навчання в мене було лише два пропуски.

Зізнається, що на вибір професії, можливо, вплинуло те, що в родині багато хто має педагогічну освіту викладача початкових класів:

– По татовій лінії у мене є дві тітки, які працювали вчителями початкових класів. Моя хрещена і двоюрідна сестра також мають педагогічну освіту. Тож, мабуть, бажання стати вчителькою передалося мені саме звідти – воно було в мені з дитинства.

“Я довго не наважувалась піти в гирьовий спорт”

Алла Яковченко активно долучається до життя Дівичківської громади – вона є членкинею виконавчого комітету, до функцій якого входить виконання рішень, прийнятих сільською радою, розгляд і схвалення проєктів програм соціально-економічного розвитку та бюджету. Із 2021 року вона є координаторкою проєкту “Активні парки” (соціальний проєкт, ініційований Президентом України та Міністерством молоді та спорту) у Дівичківській громаді.

– Я ще зі шкільних років була досить активною: любила уроки фізичної культури, займалася легкою атлетикою, брала участь у змаганнях. В університеті часу на щось масштабне не було, тому ходила лише на заняття з шейпінгу (вид ритмічної гімнастики – ред.). А коли у 2001 році прийшла працювати в Стовп’язьку школу, ми з вчителями організували волейбольну секцію й у вільний час збиралися пограти. Також практикувала вечірні пробіжки (до 5 кілометрів), тобто постійно чимось займалась – не системно, але рух у моєму житті був завжди. І якби не гирі, то обов’язково займалась би чимось іншим.

Алла Яковченко прийшла в гирьовий спорт не одразу. Її чоловік Анатолій Яковченко понад 20 років займається гирями, вона часто їздила з ним на змагання. Він був переконаний, що дружина має всі дані для цього спорту, й неодноразово намагався залучити її до тренувань. Але тривалий час це не давало результату. Все змінилося восени 2020 року на Всеукраїнському турнірі з гирьового спорту “Переяславська осінь”, присвяченому пам’яті почесного працівника фізичної культури і спорту України Бориса Сонька. Саме під час нього Алла вирішила спробувати себе у гирьовому спорті.

– Я довго не наважувалась піти в гирьовий спорт. Якщо чесно, думала, що це обов’язково про великі м’язи, трохи сплутала його з бодібілдингом. Перші два роки на цих змаганнях брали участь лише хлопці. А на третій рік приїхали й дівчата, і багато з них вже були майстрами спорту. Вони були стрункі, красиві, здорові, сильні духом, з оптимістичним поглядом на життя. Я подивилася на них і подумала: “Може, справді варто спробувати”.

Вже за рік Алла Яковченко взяла участь у своїх перших змаганнях у Борисполі. Тоді вона працювала не стільки на кількість підйомів, скільки для себе – щоб відпрацювати до кінця і не поставити гирю раніше відведеного часу. Алла вистояла на помості всі 12 хвилин, виконавши 172 підйоми. Посіла третє місце.

“Хвилювання перед змаганнями ніколи не минає”

Алла Яковченко спочатку тренувалася із гирею вагою 12 кілограмів, але вже за кілька місяців перейшла на 16. Нині вона кандидатка у майстри спорту, а для виконання саме норматива майстра має підіймати гирю у 24 кілограми.

– Потрібно було починати займатися вчасно і раніше послухати чоловіка, – з усмішкою говорить Алла. – Тому зараз я виступаю у двох номінаціях – аматори та ветерани.

За п’ять років спортивної кар’єри Алла Яковченко жодного разу не закінчувала вправу достроково. Розповіла, як долає переживання перед змаганнями:

– Хвилювання перед змаганнями ніколи не минає. Щоразу виходиш на поміст так, ніби це вперше. Мені дуже важко впоратися із цим станом. Найважчі – перші години перед стартом, коли готуєшся, розминаєшся. Це не через невпевненість у собі. Просто на результат впливає дуже багато чинників: як підготуєш руки, гирю, як стартуєш і чи зможеш взяти правильний темп. Але щойно виходиш на поміст, стаєш, починається відлік, хвилювання ніби відходить. Ти вже знаєш, що попереду 12 хвилин, які треба просто відпрацювати. Все – стоїш і працюєш.

Алла Яковченко зізнається, що тренується не лише заради змагань, а передусім для себе. Згадує, як чоловік ще на початку її спортивного шляху попереджав: якщо не буде брати участь у змаганнях, то й тренування поступово зійдуть нанівець. І, як виявилося, мав рацію – участь у турнірах справді допомагає тримати себе в тонусі.

– Зараз я намагаюся тримати форму постійно, навіть якщо немає змагань. Звісно, коли наближається турнір, режим стає відповідальнішим. Більше уваги приділяю не тільки тренуванням, а й харчуванню. Перед чемпіонатом світу, наприклад, готувалася дуже ретельно – три місяці без жодного пропуску. Тричі на тиждень по 30-40 хвилин інтенсивної роботи. А коли змагань немає, можу тренуватись двічі, іноді щось пропустити. Але стараюся не запускати, бо знаю, що потім дуже важко повернутися у форму.

“Мотивацією для мене є чоловік. Він зараз на війні, й навіть там не полишає тренування”

Коли в Україні розпочалась повномасштабна війна, змагання деякий час не проводили. У той перший складний рік спорт опинився в тіні. У перші тижні, коли активні бойові дії тривали під Києвом та навколо, було не до тренувань. У цей період Алла Яковченко не займалася професійним спортом зовсім. Але з часом повернулася до звичних тренувань, хоч і не настільки інтенсивно. Це було радше для себе, для збереження сили й внутрішньої стійкості.

Алла Яковченко зізнається, що іноді з’являється бажання все залишити. У такі моменти продовжувати далі її надихає чоловік.

– Мотивацією для мене є мій чоловік. Він зараз на війні, й навіть там не полишає тренувань. П’ять днів він проводить на лінії бойового зіткнення, інші п’ять несе службу в районі зосередження (відносному тилу). І як тільки випадає нагода – бере до рук гирі і починає займатись. Це мене дуже надихає. Я відчуваю, що не маю морального права покинути тренування, бо тоді підведу не тільки себе, а і його.

Анатолій Яковченко служить у 45-ій окремій артилерійській бригаді. У 2024 році на чемпіонаті України він виконав норматив майстра спорту. До цього результату він повністю підготувався на службі. Зараз подружжя готується до чергових змагань – кубку України, що відбудеться восени.

Під час тренувань Алла Яковченко ставить собі чіткий план – певну кількість хвилин вона має відпрацювати, і ніяк інакше. Навіть коли важко, хочеться поставити гирю, вона собі наказує – “допрацюй”. І це справді допомагає: минає кілька хвилин, сили повертаються, дихання вирівнюється, ніби й не було тієї втоми. Але варто хоч раз здатися й поставити гирю, потім довго картає себе, бо розуміє, що могла б витримати більше.

– Гирі часто вважають чимось надто важким для жінок, але вправа “Р-12” (підйом гирі протягом 12 хвилин з довільною зміною рук – ред.) – виняток. Вона реально дає результат: зміцнює м’язовий корсет, тримає спину, тренує витривалість і позитивно впливає на серцево-судинну систему. Кинути – легко, але навіщо? Це ж користь для організму.

“На чемпіонаті світу мені було комфортно”

У квітні 2024 року Алла Яковченко виборола два “золота” на чемпіонаті Європи з гирьового спорту в Парижі. У вправі “Р-12” (гвардійський ривок) вона за 12 хвилин підняла 16-кілограмову гирю 232 рази. Це дозволило їй стати чемпіонкою Європи відразу в двох категоріях – серед аматорів і серед ветеранів. Її виступ був переконливим, техніка стабільною, а темп витриманим до останньої секунди. Ця перемога стала не лише особистим досягненням Алли, а й поштовхом до нових звершень.

Вже у жовтні того ж року вона представила Україну на світовій арені – чемпіонаті світу з гирьового спорту в Греції, де змагалися спортсмени з понад тридцяти країн. У своїй категорії до 58 кг Алла Яковченко посіла перше місце, обійшовши суперниць із Індії та США, а в абсолютному заліку серед ветеранів здобула бронзову медаль. Вона підняла 16-кілограмову гирю 241 раз. Такий результат став яскравим завершенням її спортивного року.

– Греція мене дуже вразила і своєю природою, і людьми. Пейзажі надзвичайні, усе навколо світле, відкрите, тепле. Люди дуже щирі, привітні, завжди усміхаються і готові допомогти. Організація чемпіонату була на високому рівні: усе чітко, зручно, без зайвого стресу. Мені було комфортно, навіть попри хвилювання перед стартом. Атмосфера була справді дружньою. Учасники підтримували одне одного, і це давало додаткову силу. Залишились тільки приємні емоції від участі, від результату і від захоплення культурою та відкритістю грецького народу.

Участь у чемпіонаті світу для Алли Яковченко стала можливою не лише завдяки власній стійкості та силі, а й фінансовій підтримці Дівичківської громади. Також вона отримала винагороду 30 тисяч гривень, що допомогло частково покрити витрати на поїздку і підготовку до змагань.

“Заняття спортом – це інвестиція у власне тіло, яке приносить довгострокову вигоду”

У Алли Яковченко цього року особливий момент – вона випустила свій черговий клас і вже готується зустрічати першачків. Її учні ще зовсім маленькі, тож не зовсім розуміють, що таке гиря і чим насправді займається їхня вчителька.

– Коли в інтернеті з’явилися мої фотографії з європейських і світових змагань, мої маленькі учні так щиро раділи – бігали з телефонами, показували одне одному ці фото і тихенько перешіптувалися, мовляв “Алла Іванівна гантелі тягає”. Спостерігати за їхньою щирістю було надзвичайно зворушливо.

Втім, батьки дітей добре усвідомлюють рівень її досягнень. Вони підтримують вчительку в соцмережах, пишуть привітання, радіють за її перемоги. У такій атмосфері вона не лише вчить дітей, а й надихає їх прикладом. Її шлях – це доказ того, що можна бути сильною у спорті, мудрою у класі й водночас залишатись простою та щирою людиною.

Алла Яковченко закликає всіх займатися спортом: “Заняття спортом – це інвестиція у власне тіло, яке приносить довгострокову вигоду”.

Нагадаємо, що раніше Вікторія Царук із Переяслава розповіла Інформатору про свою кар’єру та особисте життя. Інтерв’ю читайте тут.

Вікторія Ляшенко

Фото надала Алла Яковченко