У реаліях воєнного часу на тимчасово окупованих територіях небезпека бути захопленим у полон або викраденим — не виняток, а ризик, до якого варто бути готовим. Найбільш незахищеними залишаються цивільні: вони не мають ні досвіду, ні знань, як поводитись у таких умовах. Але навіть базова обізнаність із правилами виживання у полоні здатна суттєво підвищити шанси не лише вижити, а й зберегти психічну рівновагу.

Головне, що варто знати: єдиний ресурс, який залишається у заручника — це контроль над власними емоціями. Саме емоції ворог часто намагається використати як зброю.

Рекомендується не чекати, що “мене це не торкнеться”, а хоча б ознайомитись із перевіреними порадами щодо поведінки у неволі. Це допоможе не розгубитись у критичний момент і знизити ризики для життя.

Якщо ваш близький перестав виходити на зв’язок, або з’явилась інформація, що він міг опинитися у полоні, дуже важливо не зволікати. Нижче — покроковий план, створений фахівцями Центру громадянських свобод у межах ініціативи Prisoners Voice.

1. Зафіксуйте факт зникнення

Зверніться до офіційних структур, щоб зафіксувати зникнення. Найкраще — подавати звернення одразу в кілька установ і отримувати письмові підтвердження:

• Національна поліція (гаряча лінія): 0 800 21 21 51 або 089 420 1867
• Національне інформаційне бюро (при Мінреінтеграції):1648 або 044 287 81 65

• Офіс Уповноваженого з прав людини: 0800 501 720
• Моніторингова місія ООН з прав людини:

Telegram: @ohchr_hrmmu (повідомлення)

Viber: +380 50 374 6708 (повідомлення)

• Міжнародний комітет Червоного Хреста:

Гаряча лінія: 0800 300 155

Служба розшуку: 096 304 43 75, 066 250 99 57

2. Повідомте Координаційний штаб

Обов’язково зверніться до Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими. Їх консультаційна лінія працює з понеділка по п’ятницю з 10:00 до 16:00: +380 95 412 74 24; (044) 425 12 09

Також можна заповнити форму на сайті правозахисної ініціативи ЄвромайданSOS — волонтери допоможуть вам правильно зафіксувати зникнення.

3. Подайте заяву до поліції

Особисто прийдіть до найближчого відділення поліції. Обов’язково візьміть із собою:

• Паспорт або інший документ, що посвідчує особу
• Будь-які дані про зниклу людину (ПІБ, фото, номер телефону, час і місце зникнення, скріни, відео тощо)

Після подачі заяви вам повинні видати номер кримінального провадження — це ключовий документ для подальшого розслідування.

4. Зверніться до Служби безпеки України (СБУ)

Наступний обов’язковий крок — звернення до СБУ. Найкраще зробити це у головному офісі у Києві (вул. Володимирська, 33), хоча можна звертатись і до регіональних підрозділів.

Візьміть із собою:

• Документ, що підтверджує вашу особу
• Документи про родинний зв’язок зі зниклим (свідоцтво про народження, шлюб тощо)
• Усі доступні докази: фото, відео, номери телефонів, дописи в месенджерах, інформацію про обставини зникнення

Після надання інформації з вами мають підписати два документи:

• Протокол про нерозголошення інформації
• Протокол опитування заявника

Ви отримаєте номер справи та контакти слідчого.

5. Якщо немає документів про родинні зв’язки

У випадку, коли немає офіційних підтверджень (наприклад, у цивільному шлюбі), зверніться до суду. Подайте заяву про встановлення родинних відносин. Вам потрібно:

• Надати свідків, які можуть підтвердити спільне проживання
• Додати фото, листування, документи, що доводять ваш зв’язок

Якщо невідомо, де перебуває ваша рідна людина

У разі, коли немає жодної інформації про місцеперебування рідної людини, а також немає підтвердження, що вона в полоні, слід діяти так:

1. Подайте заяву про зникнення

Зверніться до найближчого відділення поліції та напишіть заяву про втрату зв’язку із близьким. У заяві потрібно детально описати:

• Обставини зникнення
• Коли востаннє був контакт
• Будь-які підозри щодо місця, де могла перебувати особа

Після подачі ви отримаєте номер кримінального провадження в Єдиному реєстрі досудових розслідувань.

2. Здайте зразки ДНК

Якщо рідна людина зникла і немає підтвердження полону, здача ДНК є необхідною. Це особливо важливо для:

• Батьків
• Дітей
• Повнолітніх братів/сестер

Зразки можуть знадобитися для ідентифікації, якщо буде знайдено тіло або часткові останки.

Якщо не залишилось особистих речей зниклого для вилучення ДНК — можна звернутись до суду з проханням про ексгумацію (наприклад, одного з родичів), аби зробити порівняльну експертизу.

Важливо: частковий збіг не є підтвердженням. Потрібне повне генетичне підтвердження.

3. Зверніться до Уповноваженого з питань зниклих безвісти

Це офіційна структура, яка займається розшуком осіб, зниклих за особливих обставин.

Після звернення вашу справу буде внесено до відповідного реєстру, і запуститься механізм офіційного пошуку.

4. Повідомте Міжнародну організацію з пошуку зниклих безвісти (ICMP)

Ця організація працює у міжнародному форматі. Щоб подати інформацію:

• Перейдіть на сайт ICMP: https://www.icmp.int
• Оберіть українську мову
• Ознайомтесь з інструкцією та заповніть відповідну анкету

Це дозволяє включити дані про вашу рідну людину до глобальної бази зниклих.

5. Фіксуйте будь-які згадки про зниклого

Усе, що може свідчити про місцеперебування людини, має значення:

• Фото або відео з Telegram-каналів
• Згадки в новинах
• Скріни з чатів у месенджерах
• Посторонні свідчення

Зберігайте ці матеріали, передавайте копії слідчому або уповноваженим органам.

Увага: ніяких грошей

На жодному етапі цієї процедуриви не повинні нічого платити. Якщо хтось вимагає гроші — швидше за все, це шахраї. Усі офіційні установи та правозахисні ініціативи працюють безкоштовно.

Гуманітарна ініціатива “Пошук.Полон”: як долучити правозахисників

Якщо ваша близька людина — цивільна чи військова — імовірно потрапила у полон або зникла на тимчасово окупованій території, можна звернутися до гуманітарної ініціативи “Пошук.Полон”. Це платформа, створена за участі правозахисників і координується за підтримки Головного управління розвідки Міністерства оборони України.

Щоб долучитися до процесу пошуку:

• Заповніть анкету на сайті ініціативи.
• Надайте максимально детальну інформацію про зниклу людину.
• Уточніть, чи це цивільний, військовий або дитина, яка могла бути незаконно вивезена.

Ця форма доступна для всіх, хто:

• Має підозру, що рідна особа в полоні рф
• Не має підтверджень, але не може встановити зв’язок
• Потребує допомоги з юридичним оформленням пошуку

Правозахисники, які працюють у межах ініціативи, супроводжують родини, надають рекомендації, допомагають із запитами до міжнародних організацій та посилаються на норми Женевських конвенцій, які гарантують захист полонених.

Що варто знати про поведінку викрадачів

Кожна ситуація з полоном індивідуальна, але є спільні риси, які характерні для поводження з полоненими:

• Фізичне обмеження руху: наручники, зав’язані очі, утримання в тісному приміщенні
• Мінімізація базових потреб: погане харчування, відсутність доступу до води, порушення сну
• Психологічний тиск: приниження, допити, погрози, спроби зламати морально
• Відсутність медичної допомоги
• Використання страху, шантажу, змушування до співпраці
• Ізоляція та дезорієнтація в часі і просторі

Ці умови часто є навмисними й спрямовані на те, щоб полонений втратив почуття контролю.

Етапи адаптації до полону

Психологи й фахівці з виживання виділяють кілька типових стадій, які проходить людина в неволі. Ці реакції — нормальні й не є проявом слабкості. Розуміння цього допомагає зберігати внутрішню стійкість і краще керувати своїм станом.

1. Шок і паніка (перші хвилини)

Захоплення зазвичай відбувається раптово. У ці миті людина не усвідомлює, що сталося. Виникає дике бажання втекти, тіло тремтить, дихання збивається. Якщо ситуація дозволяє, краще не стримувати ці реакції — це спосіб організму впоратися з шоком.

2. Заперечення і надія (від кількох хвилин до кількох годин)

У свідомості з’являється думка: “Цього не може бути”. Людина вірить, що скоро все закінчиться, її врятують. Важливо зберігати надію, але також — бути готовим до того, що полон може тривати довго. У перші години потрібно навчитися хоча б частково заспокоювати себе: усвідомити, що дихаєш, що контролюєш тіло, що здатен думати.

3. Тривога та гіперпильність (від годин до кількох днів)

Після шоку настає період, коли людина відчуває надмірну зосередженість на кожному звуці, русі, погляді. Це природний етап адаптації. Усе тіло й мозок мобілізуються. У цей період корисно звертати увагу на дрібні деталі — що чутно, скільки людей поруч, яка обстановка. Це формує відчуття хоча б часткового контролю.

4. Опір або підкорення (від кількох днів до тижнів)

Поведінка в неволі може сильно відрізнятись: хтось чинить опір навіть дрібницям, хтось — швидко ламається. Обидва варіанти — реакції на стрес. Не вимагайте від себе героїзму. Ваша головна мета — зберегти життя. Навіть у найважчих умовах можна знайти моменти, коли ви маєте вибір, хоча б внутрішній.

5. Виснаження, відчай, апатія (від тижнів до місяців)

Полон, ізоляція, відсутність контакту з рідними, фізичні обмеження — усе це викликає глибоку втому. Людина може втратити здатність боротися, з’являється байдужість, апатія. Важливо знаходити хоча б крихту сенсу: згадати про когось із близьких, про мрію, яка ще не здійснилась. Це те, що допоможе протриматись.

6. Часткове прийняття (місяці і більше)

На цій стадії людина починає пристосовуватись: намагається структурувати час, придумує собі заняття, навіть у таких обмежених умовах. Це не означає змиритися, це спосіб вижити. Люди, які були в полоні довго, зазвичай набувають особливої витривалості, здатності мислити критично навіть у страху.

Виживання в умовах полону: як зберегти себе

У неволі людина опиняється в тотальній нестабільності. Проте навіть у таких умовах можна частково впливати на ситуацію, приймати внутрішні рішення й боротися за себе — тихо, крок за кроком.

Контроль над емоціями

Після захоплення перше завдання — відновити хоча б мінімальний контроль над собою. Дайте тілу можливість вивільнити напругу: якщо не заборонено — тремтіть, торкайтеся стіни чи підлоги, стискайте долоні, дихайте глибше. Це допоможе стабілізувати стан. Потім намагайтесь зберігати спокій та уникати агресії.

Тримайтеся нейтрально

Уникайте прямої конфронтації з викрадачами. Важливо не провокувати. Навіть зоровий контакт може бути сприйнятий як виклик. Краще бути стриманим, тихим, уважним. Конфлікти лише підвищують ризики.

Нагадуйте про свою людяність

Більшість викрадачів намагаються “знеособити” полоненого. Завдання — зробити з вас об’єкт. Ваше завдання — нагадувати про себе як про людину. Говоріть про буденні речі: погоду, тварин, сезон, не торкаючись тем політики, релігії чи війни. Це не спроба подружитися — це тактика виживання.

Дотримуйтесь правил, якщо це не шкодить гідності

Якщо вимоги не суперечать безпеці чи моралі — краще дотримуватись їх. Але пам’ятайте: відмовитись — ваше право, якщо вимога принижує гідність або може зашкодити іншим. Утім, кожен випадок унікальний. Завжди зважуйте наслідки.

Мінімум інформації — максимум обережності

Говоріть мало. Відповідайте коротко й без емоцій. Не намагайтесь “сподобатись”, не демонструйте страх, не оцінюйте дій викрадачів. Ваше завдання — пережити.

Тримайте внутрішню гідність

Навіть якщо вас принижують або катують, не давайте собі зруйнуватись ізсередини. Це надважко, але саме гідність — ваша внутрішня опора. Не сперечайтесь про цінності — живіть ними мовчки. Не демонструйте слабкість, навіть якщо дуже боляче.

Не погоджуйтесь на злочин

Усіляко уникайте ситуацій, коли вас можуть змусити зрадити, знімати пропаганду, давати неправдиві свідчення. Такі дії не лише шкодять іншим, але й залишають сильні психологічні травми. Якщо можете — відмовтесь. Якщо ні — не звинувачуйте себе за те, що не витримали.

Ставте собі мету

Придумайте “дату надії” — день, до якого хочете дожити. Це може бути день народження дитини, новий рік, дата весілля. Якщо дата минає, не впадайте у розпач — просто ставте нову. Це точка опори.

Знайдіть спосіб впливати на простір

Навіть у камері можна створити мінімальний порядок, зробити щось руками, об’єднати їжу з іншим полоненим. Це дає відчуття, що не все втрачено. Маленькі дії мають великий ефект для психіки.

Активізуйте мозок

Грайте в уяві в математичні задачі, згадуйте вірші, малюйте карти, рахуйте дні. Такі прості вправи допомагають зберігати ясність розуму, боротися з апатією та дезорієнтацією.

Як не втратити себе: внутрішні техніки підтримки

У тривалому полоні однією з головних загроз стає втрата внутрішньої опори. Постійний тиск, ізоляція, відсутність новин і звичного ритму життя можуть призводити до втрати відчуття реальності, часу й навіть себе. Тому важливо зберігати зв’язок із собою й знаходити хоча б мінімальні ресурси для стабільності.

Використовуйте гумор, коли це безпечно

На перших етапах гумор краще не проявляти — це може бути розцінено як виклик або зневага. Але якщо ситуація стабілізувалася, а ваші дії вже не викликають агресії — внутрішній або легкий зовнішній гумор може дати психіці полегшення.

Навіть здатність подумки пожартувати над чимось дрібним — це ознака живої свідомості. Відчути, що вмієш усміхнутися, — це вже сила.

Намагайтесь спати

Сон — це основний спосіб відновлення. Якщо вам дозволяють спати — спіть. Якщо ні — практикуйте короткі перерви на спокійне дихання або розслаблення тіла. Використовуйте кожну хвилину, щоб дати мозку відпочити.

Робіть фізичні вправи, наскільки це можливо

Навіть у кайданках, з обмеженим рухом, ви можете рухати пальцями, робити легкі скорочення м’язів, напружувати й розслабляти ноги, плечі, прес. Це допомагає не лише тілу, а й психіці: відчуття контролю над тілом повертає відчуття присутності в реальності.

Медитація і дихальні вправи

Навіть без досвіду ви можете практикувати прості техніки:

• Дихайте повільно: вдих на 4 рахунки, затримка на 2, видих на 6
• Під час дихання повторюйте в уяві: “Я є”, “Я тут”, “Я тримаюсь”
• Якщо тісно — зосередьтесь на дотику: руки до ніг, спина до стіни, ступні до підлоги

Такі практики знижують тривожність, зменшують паніку й допомагають зосередитися.

Створюйте внутрішній порядок

Вигадуйте собі розклад: “зараз я думаю про рідних”, “тепер я рахую”, “тепер я згадую улюблений фільм”. Це наче день у голові — з ранком, обідом і вечором. Це дає психіці структуру, коли зовнішнього порядку немає.

Ведіть уявний щоденник

Навіть без ручки й паперу ви можете “записувати” в голові те, що з вами відбувається. Прокручуйте в уяві події дня, формулюйте думки, наче ви комусь їх розповідаєте. Це зберігає контакт із собою і в майбутньому допоможе адаптуватися до свободи.

Підтримка інших полонених і збереження надії

Полон — це ізоляція не лише фізична, а й емоційна. Проте навіть у таких умовах залишається один із найсильніших ресурсів — людська взаємна підтримка. Те, як ви ставитесь до інших і як інші ставляться до вас, здатне суттєво вплинути на ваше психологічне виживання.

Будьте терпимими до інших полонених

Кожна людина реагує на стрес по-своєму. Хтось впадає в апатію, інший — в агресію, ще хтось — у відчуження. Важливо не сприймати це як особисте. Люди зриваються, бо не можуть впливати на обставини. Часто полонені спрямовують свій страх або гнів не на викрадачів, а на інших заручників — просто тому, що це безпечніше.

Спробуйте не відповідати на такі реакції агресією. Якщо маєте сили — допоможіть іншому: просте слово, обійм або спільна дія можуть багато змінити.

Пояснюйте й називайте емоції

Інколи просто сказати вголос: “Ти злишся, бо боїшся”, або “Це нормально — хотіти мовчати” вже знижує напругу. Усвідомлення емоцій — перший крок до їх подолання. Це стосується і вас самих. Говоріть собі: “Мені страшно, але я живий. Я маю надію. Це — мій сьогоднішній день”.

Уникайте підозр і розколу

Одна з найнебезпечніших ситуацій у полоні — коли між полоненими виникає недовіра, звинувачення, параноя. Це розриває навіть невеликий простір підтримки. Якщо помічаєте це — намагайтесь проговорити, заспокоїти, пояснити. Люди, які тримаються разом, виживають частіше.

Живіть не для страху, а для надії

Навіть якщо ви не вірите в Бога — вірте у близьких, у свою дитину, у друга, у майбутнє. Вірте у себе. Знайдіть щось, що для вас важливе, — і тримайтеся за це. Повертайтеся до цих думок знову і знову. Повторюйте: “Я потрібен. Мене чекають. Я ще все зроблю”.

І головне — пам’ятайте

Полон — це тимчасове. Ваші думки, ваша гідність, ваша стійкість — залишаються з вами. Ніхто не має права їх забрати. Підтримка прийде. Допомога рухається. І ваше повернення — можливе. Ви не самі. І ви — не зламані.

Джерело