На 4 курсі факультету фізичного виховання навчається студент Павло Калеников, який є військовослужбовцем. Нещодавно складав державні іспити. Маючи кілька вільних хвилинок, Павло погодився відповісти на декілька цікавих запитань:

• Розкажи про себе, чим ти займався до революції та війни в Україні?
• Народився на Кіровоградщині. З дитинства професійно займався футболом, був гравцем МФК «Кремінь» (м. Кременчук). І всі мої плани були пов’язані з футбольною кар’єрою. Також вступив на заочну форму навчання до Переяслав-Хмельницького педагогічного університету імені Григорія Сковороди на факультет фізичного виховання, щоб отримати відповідні знання і набути практики. Але, як часто буває, не всі наші мрії та бажання здійснюються. Через травму я повинен був залишити футбол. І переді мною постало важливе питання: що робити і чим займатися далі?
• Чому вирішив їхати на Схід?
• Я довго не думав. Після закінчення кар’єри з футболом, вступив до Польського університету внутрішньої безпеки WSIZ. В армії пройшов строкову службу і залишився на контракті. Служив у 93 бригаді. Так як я є кадровим військовим, то нас всіх відправили на Схід (від Добропілля до Донецького аеропорту та Авдіївки).
• Як до цього поставилися твої батьки?
• Як і всі батьки вони дуже переживали і були проти мого рішення. Але я настояв на своєму і пояснив, що маю захищати свою рідну землю. Згодом вони підтримали мене у прагненні захищати Батьківщину. І тепер щоразу чекають живим та здоровим, хоч і дуже хвилюються, але розуміють, що так треба і по-іншому бути не може.
• Доводилось комусь надавати першу медичну допомогу?
• Так, під час евакуації поранених у Донецькому аеропорту. Ми допомагали деяким медикам. Одного разу був поранений і я. Першу медичну допомогу мені надав напарник.

В 2014 році медичну допомогу надавали волонтери і прості люди. Зараз почалося потенційне навчання наших медиків, яке проводять закордонні інструктори. І це великий прогрес. На них можна покластися.

• Як місцеве населення на території бойових дій ставиться до вас?
• Люди ставляться по-різному. Багато людей не мають розуміння, хто за нас, а хто проти. В 2014 році люди нам дуже допомагали, даючи координати складів ворога, або блок-постів і ми працювали артилерією. Зараз заборонено працювати Мінськими угодами.
• Війна – тяжка справа. Що підіймає бойовий дух?
• Перш за все, це малюнки дітей, які нам надсилають, а також підтримка людей, які приїздять і дякують за мирне небо, за спокійний сон, за дитячу посмішку. Після цього розумієш, що все робиш правильно. Я робитиму все залежне, щоб люди не побачили війни. Війна – це дійсно страшно.
• Коли це все закінчиться на твою думку?
• Ця війна вже більш схожа на політичну. Зараз нема ніяких дій. Команди йти вперед нам не дають. Хлопці просто чекають. Друга світова війна закінчилася швидше, аніж наше АТО.
• Що хотів би побажати студентам?
• Щоб були  здорові і щасливі, щоб поважали один одного та вірили в те, що скоро все буде добре.

Записала Ольга Науменко