У всіх слов’ян з Великоднем пов’язано багато народних звичаїв. Можна стверджувати – весняне свято існувало вже у слов’ян-язичників, і тільки потім на нього наклалась християнська Пасха. Спершу в цей день урочисто вшановували весняне сонце, символом якого було яйце, пробудження життя після зимового сну.
Яйце є невід’ємною частиною весняних аграрно-магічних обрядів. Прикрашене складними малюнками, воно було обов’язковою приналежністю весняної обрядовості. Космогонічний зміст композиції на писанках говорить про те, що яйце, призначене для ритуалу, повинно відображати світ в цілому, зі всіма його земними і небесними поділами.
Віра в яйце як символ народження, відродження творчої сили була поширена у багатьох народів світу. Вірування мали подібний зміст, переданий у багатьох міфах і легендах. Окрім того, яйце – символ сонця і належало до сонячних богів. Уже в ті часи людина розуміла роль яйця в процесі світотворення. Так само й наші прародичі схилялися перед яйцем як таїнством народження життя.
У стародавніх слов’ян вшановування яйця як символу життя й сонця, що воскрешає й оживлює все живе, було дуже поширене. У багатьох слов’янських народів, а в українців зокрема, вважалося, що в яйці заховано не лише видимий матеріальний світ з його поступом і життям, але й сама душа, що оживлює людину. В одній із стародавніх українських легенд йдеться про те, що люди, шануючи птахів, відігрівали їх під час холодної зими вдома, тож повертаючись з вирію вони “…принесли писанки та весну. З того часу й стали люди писати писанки…”.
Найбільше інкорпорувала крашанки та писанки християнська релігія. Так, день святкування Великодня встановлений Першим Вселенським Собором у 325 р., а яйце, що попало у його ритуал із дохристиянської обрядовості, також увійшло в церковний побут. Легенди про звичай дарування на Великдень фарбованих яєць з’явилися ще в І ст. від Р. Х. За релігійним віруванням, що побутує на Гуцульщині, писанки, як символ спокутування та воскресіння Ісуса Христа, з’явились одночасно з Його великою жертвою: коли було схоплено Ісуса, Матір Божа прийшла до Понтія Пілата з проханням віддати їй Сина. За звичаєм за це Вона принесла у фартушку дари: 12 яєць, тобто те, що було в Неї. Пілат вагався, він боявся іудеїв. Нарешті він відповів: “Ні, я не віддам Його Тобі”. З розпачу в Марії опустилися руки і писанки покотилися по бруківці. Від цього на них з’явилися подряпини. Коли Матір Божа підібрала їх і побачила в цьому Господній знак, віднесла апостолам – учням Ісуса, промовила: “От знак Господень, Він воскресне!”. В іншій легенді з Поділля, яка відома за грецькими переказами з Х ст., говориться, що після того, як Спаситель вознісся на небо, Марія Магдалина прийшла до Риму, щоб проповідувати Євангелію. У Римі вона стала перед імператором Тіберієм і піднесла йому червоне яйце, сказавши: “Христос Воскрес!” Так вона почала свою проповідь. Згідно з цими та іншими легендами, виготовлення писанок пов’язане з найближчим оточенням Ісуса Христа. Це його рідні, учні, ті, хто вірив у Нього як сина Божого, і що Він воскресне. Одна легенда вказує на те, що розфарбовані яйця були відомі вже маленькому Ісусові. У XІІ ст. воно стало невід’ємною частиною християнського свята Великодня на теренах Київської Русі.
Із появою християнства яйце набуло іншого культового значення. Писанку пов’язують з воскресінням Ісуса Христа як символічного відродження всього людства. Як первісні весняні обряди возвеличують радісне звільнення природи від холодної зими, так і Великдень возвеличує воскресіння людства, перемогу життя над смертю. Самі елементи орнаменту не змінилися, але символам було надано нову інтерпретацію, в основному, християнську. Про християнське трактування символів говорив ще у 1909 р. К. Шероцький. Дослідник писанкової символіки М. Скорик пов’язує її з рослинами, що ростуть на Україні, і як відомо, використовується в народній медицині.
Щодо орнаментальних мотивів на монастирських та народних писанках, то найбільш вживаними є “хрест”, “трикутник”, “виноград” та “голуб”. Окремою групою виступають іконографічні зображення Матері Божої та Ісуса Христа. Семантика орнаментального мотиву “хрест” відноситься до найдавніших часів. Відомий він ще з кам’яної доби. Вертикальна лінія хреста – лінія небесна, активна, чоловіча. Це – знак вогню. Горизонтальна лінія є земною, пасивною, жіночою. Це – знак води. У віруваннях періоду кам’яної доби хрест був пов’язаний з богом Землі, позначав чотири сторони світу, а пізніше, у добу бронзи, став емблемою Сонця. Має чимало різновидів. Найпоширенішим на писанках є так званий “грецький хрест” з чотирма відрогами однакової довжини. У Римській імперії, з виникненням християнства, хрест зі знаряддя для ганебної страти злочинців перетворився на символ вічного життя у Христі, символ перемоги над смертю.
Завідувач науково-дослідного сектору «Музей М. М. Бенардоса», к.і.н., с.н.с. Віктор Ткаченко
