Сьогодні, 17 липня, молодий воїн Сергій Тарасюк повернувся додому «на щиті», розповідає Proslav. Багато земляків прийшли провести Героя в останню путь. У рідному Переяславі захисника поховали в день його народження. Йому мав виповнитися 31 рік.

Сергій Тарасюк боронив країну від російського агресора у складі 54-ї окремої механізованої бригади. Служив механіком-водієм розрахунку артилерійського самохідного взводу. Життя бійця обірвалося 12 липня під час виконання завдань в районі Сіверська Бахмутського району Донецької області.

У Храмі святого Володимира жителі Переяславської громади об’єдналися у спільній молитві за упокій душі Сергія, схиляючи голови у глибокій вдячності за жертовне служіння в Збройних силах України.

Родина Сергія особлива, адже не тільки він, а і його брат Олександр, став на захист Батьківщини. Обидва хлопці усвідомлювали, що не мають права стояти осторонь, бо їм є кого захищати.

Дмитро Волошин, капелан 43-ї окремої артилерійської бригади, у якій Сергій певний час проходив службу, розповів, що чоловік збирався у відпустку. За кілька днів до того додому приїхав і його брат. Рідні чекали на Сергія, щоб разом відсвяткувати його 31-ий день народження. А їм принесли страшну звістку – сповіщення з військкомату про те, що його більше немає.

– Сергій та його брат не чекали, а ще до початкоу вторгнення стали на захист Батьківщини, – сказав отець Дмитро. – Бо знали, що не хати треба будувати, а москаля бити. Адже коли прилетить по тій хаті, то все будуть руїни. І саме тому Сергій обрав собі шлях воїна. Він був хоробрим, сміливим і відважним. Сьогодні Сергій та інші Герої є найкращими вчителями, як треба любити Батьківщину. На свій день народження він збирався у відпустку, брат приїхав напередодні. Всі готувалися до зустрічі і не могли уявити, що за кілька днів прийде така страшна новина. Хіба рідні чекали такої події? Ні, але це був його шлях, на який він став добровільно, вибравши собі професію бути захисником. Якби міг, він би сказав своїм рідним: «Мамо, пробач, твій син – Герой. Сину, ти син Героя, а не воїна. Брате, вибач, що не приїхав, коли ти чекав». Він любив життя, але не боявся смерті. Є такі слова: «Живе лиш той, хто не живе для себе, а хто для іншого виборює життя». Тому нехай сині смереки українських Карпат і засмучені терикони Донбасу, шумні вітри Таврійського степу та розлогі хвилі Дніпра із священним трепетом невтомно переповідають усім – «і мертвим, і живим, і ненародженим» – про славний подвиг українського воїна.

Від імені командування та побратимів родині Сергія Тарасюка вручили мотиваційний стяг 43-ї окремої артилерійської бригади, під яким він ніс службу.

Настоятель Храму святого Володимира Іван Будняк у своїй промові висловив підтримку рідним Героя:

– Сьогодні всі ми сумуємо і плачемо разом з вами. Як Адам і Єва плакали за своїм убитим сином Авелем, якого вбив брат Каїн. І сьогодні московити вбивають українців, найкращих синів нашого народу, свідомих патріотів, які люблять свою державу, свій народ. Каїн у вигляді московитів вбиває нас, тому що діла його лихі, хоча і прикривається любов’ю до Бога, говорячи, що визволяє нас від впливу заходу, від чогось міфічного. А насправді ми бачимо плоди – смерть, розруху, сльози і розпач матерів, дружин, дітей. Ці воїни віддали свої життя за те, щоб ми жили в свободі. Ми цінуємо їхню жертву, ми дякуємо вам, рідні й близькі, за те, що з вами жив Герой.

Зі словами співчуття до близьких звернувся голова Переяславської громади Вячеслав Саулко:

– Цього дня щороку мати, бабуся, брат, сестра, син і всі рідні вітають Сергія з днем народження. Але тепер йому назавжди 30 років і сьогодні ми всі прощаємося з ним. Важко говорити, а ще важче усвідомити, як рідним пережити це страшне горе. Бабусі, яка все життя плекала й ростила свого онука. Я знаю точно, що брат помститься за свого брата. Схиляємо голову перед його подвигом і героїзмом. Звертаюся до громади: єднайтеся, не будьте байдужими, підтримуйте одне одного, а особливо тих, хто на передовій.

За дорученням І відділу Бориспільського РТЦК та СП до присутніх звернувся представник ДФТГ-2 Олександр Молоткін:

Тепер Сергій назавжди житиме у пам’яті, спогадах його близьких, друзів, знайомих. За словами його однокласниці Вікторії, він ніколи не був байдужим, не лишався осторонь чужої біди.

– Певний час з Серьожою сиділи за однією партою і товаришували. Я допомагала йому робити природознавство, а він мене пригощав цукерками. Якщо раптом мене хтось ображав, він завжди заступався. Він змалечку був дуже добрим і гарно ставився до дівчаток у класі, ніколи не ображав, а тільки захищав. У дорослому житті ми рідко перетиналися, але я завжди була рада його бачити.
Мені подобалася його природня легкість і щирість. Він був дуже хорошим і добрим хлопцем, це дуже страшна втрата.

Поховали Сергія Тарасюка на кладовищі мікрорайону Підварки. Трикратний салют сповістив, що тут навіки спочиватиме Герой, який виборював для нас всіх Перемогу. Висловлюємо щирі співчуття родині. Вічна пам’ять та незгасна слава Герою!