Сьогодні – друга річниця повномасштабного російського вторгнення.
Упродовж усього цього часу російська держава-терорист не має спроможності перемогти на полі бою, тож вдається до варварських обстрілів українських міст і критичної інфраструктури. Більшість ракетних атак націлені на цивільні об’єкти.
Другий рік поспіль українська новинна стрічка здатна спершу втішити й заспокоїти, а потім похитнути надію.
Звістки про ракетні атаки, розстріли військовополонених, підрив Каховської ГЕС виринали так само несподівано, як і повернення наших дітей, цивільних та бійців додому, просування ЗСУ на полі бою й виділення пакетів допомоги від союзників…
Два роки надію-відчаю, болі-радості, зустрічей-прощань і безкінечної віри… у Перемогу…
Цього дня, 2 роки тому на нашу землю прийшли загарбники. Тож сьогодні у громаді відбувся мітинг-реквієм. Урочистим покладанням квітів і корзин до підніжжя пам’ятного знаку загиблим воїнам-учасникам ООС та АТО та до портретів Героїв на Алеї Слави присутні вшанували тих, хто поклав на алтар майбутньої перемоги свої життя та здоров’я. У мітингу взяли участь: міський голова Вячеслав Саулко, голова Студениківської громади Марія Лях, заступник голови Дівичківської громади Григорій Карнаух, представники підприємств, установ та організацій громади, депутати, рідні та друзі загиблих героїв, їх побратими, жителі Переяславщини. Ведучою заходу була Влада Черненко.
Слово по черзі тримали: Вячеслав Саулко, Марія Лях та начальник групи документального забезпечення відділу №1 Бориспільського РТЦК та СП, майор Андрій Загнойко.
Пан Андрій рідним загиблих Героїв Переяславщини вручив високі військові нагороди. Орденами «За мужність» III ступеня посмертно нагородили:
- Бабкова Ігоря Анатолійовича, воїна з Переяслава
- Левчука Володимира Вікторовича, воїна з с. Переяславське
- Ігнатенка Олександра Григоровича, воїна з с. Гайшин
- Кузьменка Максима Григоровича, воїна з с. Пологи-Чобітьки
Останні два роки, що поділили відлік часу на ДО і ПІСЛЯ, роки люті і болю, роки, коли мусиш, роки страху і ненависті, роки врожаїв із садів перемоги, роки світла у темні часи та побутових речей, що стали символами… Вони минули. Тепер, як ніколи, маємо єднатися і робити все – не словом, а ділом, аби наші боги війни перемогли і повернулися кожен до своїх рідних у мирні українські міста та села. І знали, що все було недаремно… Бо ми українці – нам чужого не треба, але й свого – НЕ ВІДДАМО!
