Як зменшити ймовірність отруєння ворожими вкидами та фейками, а також не марнувати час на вигадки, які хтось намагається видати за новини – Переяслав.City
За майже місяць війни ви багато разів чули, що вірити варто лише інформації з офіційних джерел. Напевно, ви вже стежите за цими джерелами, слухаєте щоденні звернення президента та брифінги радників, як озвучують офіційну інформацію. Ви також знаєте, що Росія намагається «отруїти криниці» — вкидає неправдиву інформацію, тисне на больові точки суспільства, аби розсварити українців, підірвати їхню єдність та готовність чинити спротив загарбникам, примусити до зради чи капітуляції.
Оскільки Росія більше не має в Україні власних медіа, а тих колаборантів, які були на початку вторгнення, успішно нейтралізували наші спецслужби, головне поле її пропагандистських диверсій — соціальні мережі, месенджери і ютуб. Є також спроби хакерських атак і поширення фейків через зламані українські медіа, але ці спроби напрочуд недолугі: «діпфейк», себто імітація виступу президента Зеленського з оголошенням про «капітуляцію», смішить не гірше за «Квартал 95» і навряд чи когось переконає. Соціологічні опитування свідчать, що за цей час єдність суспільства і віра в перемогу України лише зміцніла.
Так само закономірно, що новин із офіційних джерел не досить, аби почуватись поінформованим про ситуацію, яка весь час змінюється. Адже «всієї правди» про війну ці джерела не оприлюднюють. Тому рано чи пізно кожен починає шукати інші джерела, з яких можна отримувати додаткові факти і думки. Спробуймо розібратись, як добирати ці джерела, користуватись ними і адекватно оцінювати інформацію, яку ви з них отримуєте.
Неправдивої, неточної, перекрученої інформації дуже багато — і в мирний час, а під час війни й поготів. Лише частина неправди в медіапросторі є цілеспрямованою дезінформацією, яку запускають росіяни. І не завжди ті, хто поширюють неправдиві новини, роблять це свідомо. Якщо у вас є вибір, звісно, варто обирати насамперед ті джерела інформації, які перевіряють факти, не публікують непідтверджених новин або «патріотичних фейків». Але план-мінімум — викреслити зі свого інформаційного меню джерела, які брешуть чи маніпулюють свідомо.
Тому варто поглянути на кожне джерело, з якого ви прямо чи опосередковано (в переказі інших людей або інших медіаджерел) отримуєте новини, і поставити головне запитання: навіщо це джерело взагалі поширює інформацію?
Створювати і поширювати контент (новини, аналітику, відео, фото) — це робота, яка вимагає ресурсів. Є люди й організації, які займаються цим професійно: журналісти, медіа, комунікаційники, пресслужби, частина блогерів. Вони отримують за створення і поширення контенту гроші, це їхня робота. В ідеалі їхня мета — задовольнити потребу аудиторії в інформації, хоча можуть бути й інші мотиви, наприклад, просування інтересів власників, інвесторів, рекламодавців, політичних патронів. Під час війни використання медіа як інструменту просування своїх інтересів або політичної боротьби стало маргінальною практикою в Україні, але час від часу це все-таки роблять.
Є люди й організації, які поширюють контент не за гроші, а з певною метою — особистою чи суспільно важливою. Зараз таких дуже побільшало, адже громадяни, які мають вільний час і сили, долучаються до «інформаційного війська» (або вважають, що долучилися до нього, діючи на власний розсуд). Мета може бути різною, або їх може бути відразу декілька: допомогти конкретним чи уявним людям, вплинути на громадську думку (і не завжди конкретно вашу або тієї групи, до якої ви належите), заплутати чи дезінформувати ворога, заспокоїти власну душу абощо.
Тут і проявляється головна відмінність між професійними якісними медіа та будь-якими іншими джерелами інформації. Медіа, де працюють фахові журналісти, які дотримуються професійних стандартів, вміють фільтрувати інформацію і зацікавлені в цьому. Адже вони добре розуміють наслідки поширення брехні, відчувають відповідальність за якість свого контенту та дбають про свою аудиторію.
Це не значить, що вони ніколи не підриваються на дезінформаційних мінах; на жаль, це трапляється з кожним. Але з ними — набагато рідше, ніж із блогерами, анонімними телеграм-каналами, новинними агрегаторами тощо; і якщо халепа сталася, професійні медіа докладають зусиль, аби виправити помилку і донести до аудиторії правду.
Можете провести експеримент: напишіть у фейсбуку або іншій соцмережі, що повністю довіряєте [впишіть сюди назву будь-якого відомого незалежного медіа], і в коментарях вам неодмінно розкажуть, що з цим медіа не так і чому воно — «дно».
Ну, це як у тій приказці: «нашим людям хоч тризуб на Кремлі встанови — скажуть, що криво стоїть». Якщо серйозно, то медіа з білого списку Інституту масової інформації, а також багатьом іншим українським засобам масової інформації, в тому числі регіональним, можна вірити і не чекати від них навмисних підступів, проросійської пропаганди чи дезінформації. Хоча ніхто не застрахований від помилок.
Також не варто забувати про небезпеку зламу й хакерської атаки — якщо ви бачите, що медіа, якому ви довіряєте, публікує щось нетипове й сенсаційне, краще пошукайте підтвердження в інших джерелах. Росіяни вже не раз ламали провідні українські медіа та постійно піддають їх DDoS-атакам. Ще до початку вторгнення жертвою зламу став «Детектор медіа» — зловмисники опублікували на сайті заднім числом новину про «розстріляних українськими військовими мігрантів», аби поширити її в проросійських медіа з посиланням на «достовірне джерело».
Спільний теле- і радіомарафон — порівняно якісне джерело інформації: тут точно не будуть навмисно поширювати російську дезу, намагаються перевіряти факти та спираються на дані з офіційних джерел. Однак варто зважати на те, що частина новин озвучується в прямому ефірі, коли перевірка фактів неможлива, а редактори й журналісти не впливають на те, що говорить експерт або герой. Якщо він захоче збрехати, то збреше. Також є проблема з деякими ведучими, які надміру захоплюються озвученням неперевірених даних із соцмереж та телеграм-каналів.
Якісні медіа можуть розчарувати тих читачів, глядачів і слухачів, які розраховують отримати багато яскравих ексклюзивів, «інсайдів» (тобто інформації від обізнаних анонімних джерел, яка пояснює, «як усе є насправді»), скандальних колонок тощо. Адже журналісти застосовують раціональну самоцензуру, не публікуючи те, що наполегливо просить не публікувати військове керівництво, уникають думок, які розпалюють внутрішні конфлікти, коротше кажучи — поводяться стримано.
Тому аудиторію тягне в бік українських блогерів та телеграм-каналів, які пропонують менш якісний і добірний, але більш привабливий контент. У тому числі те, що під час війни замінило українцям серіали та розважальні шоу: картинки з поля бою зі спаленою технікою, збитими літаками, мертвими росіянами та переможні реляції українських військових та цивільних керівників.
У цих джерелах частка неправдивої чи перекрученої інформації вже набагато більша, адже тут не діють ані редакційні правила і стандарти, які стримують медіа від поширення фейків і помилкових повідомлень, ані будь-яка відповідальність, яка могла би змусити до обережного поводження з фактами. На жаль, мушу констатувати, що навіть журналісти у своїх приватних каналах часто поширюють новини, які згодом виявляються фейком чи бажаним, виданим за дійсне.
Якось перед сном я прочитав повідомлення в телеграм-каналі одного з найшановніших українських воєнкорів, який розповів, що в цю мить українська армія жене росіян ген за Гостомель і Бучу й відтіснила загарбників уже на кілька десятків кілометрів. Це було приємно. Та вранці ця новина не підтвердилась, і дотепер ці міста так і не звільнені від російських окупантів. Це повідомлення, як виявилось згодом, запустив інший відомий журналіст, якому не було підстав не довіряти, але… Якщо ви не готові щодня розчаровуватись, дізнаючись, що новини, які викликали у вас позитивні емоції та додали надії, були брехнею, — краще ставтесь до повідомлень таких джерел вкрай обережно.
Анонімні телеграм-канали та сторінки, а також агрегатори новин і медіа-«ноунейми», які не повідомляють нічого про свою команду і публікують непідписані матеріали, — це ще вищий рівень небезпеки дезінформації. Багато з них сприймають війну як чудову нагоду збільшити аудиторію, яка зараз росте як на дріжджах, якщо пропонувати їй будь-які повідомлення про перебіг бойових дій та все той же «воєнно-розважальний» контент — підбиті танки, польоти літаків тощо.
При цьому автори цих каналів і сторінок нічим не ризикують, тому замість російських танків вам можуть запропонувати українські, сирійські або іракські, новини можуть виявитись вигаданими чи тижневої давнини. А коли неправда розкриється, єдине, що ви зможете зробити, — відписатись від ненадійного джерела або, в найкращому випадку, висловити своє обурення в коментарях.
Сюди росіяни закидають чимало навмисної дезінформації, наприклад, аби посіяти паніку, видурити в українців дані про пересування військової техніки або коригувати вогонь своєї артилерії. Крім того, чимало неправдивих повідомлень циркулюють там за принципом вірусів.
Вони можуть видаватися невинними, але це не так. Наприклад, поширена у вайбері рекомендація виходити з дому на відкритий простір, коли починається обстріл, може коштувати людям життя. Ніхто не дізнається, хто й навіщо запустив цю побрехеньку — не виключено, що це зробила якась немудра людина, яка хотіла як краще.
Також у вайбер-чатах і немодерованих спільнотах поширюють фішингові посилання, які крадуть у людей персональні дані, та шахрайські оголошення про збір грошей. Боротися з подібним контентом, намагаючись переконувати користувачів спільноти або чату, що це фейк або обманка, — собі дорожче. Краще просто повиходити з усіх чатів і спільнот на час війни.
Нарешті, найтоксичніші з доступних зараз українцям джерел — анонімні телеграм-канали, які працюють на Росію. Усі ці «легитимные», «резиденты», «тёмные рыцари» і, звісно ж, Анатолій Шарій в усіх його іпостасях. У перший день вторгнення Росії Центр протидії дезінформації при Раді національної безпеки і оборони склав перелік таких каналів, але список цей, звісно ж, неповний. Ці канали були навмисно створені й розкручені, щоб дезінформувати українців та маніпулювати ними. Не всі вони на перший погляд справляють враження проросійської пропаганди. Деякі навпаки — вдають, що витримують баланс, чергуючи повідомлення про поразки України, втечу Зеленського чи капітуляцію із «антипутінськими» повідомленнями або інсайдами про невдачі російської армії.
Однак це робиться лише для того, щоб у слушний момент читачі були більш вразливими до справді ключових меседжів, які Кремлю потрібно поширити серед українців. Ці канали, як і будь-які пропагандистські російські медіа, варто категорично виключити зі свого інформаційного меню. Навіть якщо вам здається, що ви невразливі до російської пропаганди і зможете зберігати критичне мислення, краще не ризикувати. Пам’ятайте, що на тлі фізичної і моральної втоми, стресу, перенасичення інформацією спроможність відрізняти фейк від правди може слабнути.
Найскладніше фільтрувати інформацію, яку ви отримуєте зі стрічки фейсбука, твітера чи інших соціальних мереж. Наша увага влаштована так, що ми спершу дивимось на картинку, потім — читаємо текст, і в останню чергу звертаємо увагу на те, хто є джерелом інформації. Навіть якщо ви дуже ретельно добираєте джерела і коло спілкування, завжди є небезпека, що у вашу стрічку потрапить дезінформація або російська пропаганда.
Краще буде, якщо ви не будете поширювати нічого взагалі, ніж якщо мимоволі станете частиною механізму вірусного поширення дезінформації.
«Не поширювати» означає не лише не постити в соцмережі, не розсилати електронною поштою чи у месенджерах, а й не переказувати та не озвучувати вголос у присутності інших людей. Буквально сьогодні, минаючи на вулиці незнайому жінку, я почув уривок її телефонної розмови: «хочуть узяти Одесу в кільце — в них у Придністров’ї величезна група військ». Те, що росіяни хочуть оточити Одесу, правда — але «величезна група військ» у Придністров’ї не підтверджується ніякими офіційними даними. Втім якби я цього не знав, я міг би переказати почуту на вулиці новину про великий російський контингент у Придністров’ї ще комусь — і вірус пішов би далі.
Сидіти, втупившись у телефони, та озвучувати уривки новин вголос — типовий спосіб проведення часу мільйонів українських сімей у ці дні. А дослідження медіаспоживання, проведене перед війною в Україні, засвідчило, що для 28% людей рідні, друзі і знайомі є одним із головних джерел інформації. Тому слід опанувати себе й навіть ненавмисно не озвучувати фактів, які можуть виявитись насправді не фактами, а чиїмись вигадками чи ворожими вкидами.
І повторю те, що пишу вже, здається, в кожному тексті. Війна — це, на жаль, надовго, а українцям потрібно бути продуктивними, спокійними, здоровими й витривалими. Тому слід працювати над зменшенням своєї психологічної залежності від споживання новин. Робіть перерви, відписуйтесь від писучих балакунів, читайте книжки, спілкуйтесь із дітьми, коханими та друзями та не дозволяйте інформаційним потокам затягнути вас у вир.
Матеріал опубліковано у співпраці з ГО «Львівський медіафорум» за підтримки Міністерства Закордонних Справ, у справах Співдружності та розвитку Великої Британії (@British Embassy Kyiv).
