У нині діючих 23 музеях НІЕЗ “Переяслав” демонструється близько 15 тисяч експонатів. Проте навіть завзяті поціновувачі музейних закладів не здогадуються, що на постійній експозиції представлена лише незначна частина зібраного музейниками: левова частка зберігається у фондосховищах – Переяслав.City
Приміщення для фондосховищ
– Наш заповідник – один із найбільших наукових та культурно-освітніх закладів України: маємо понад 180 тисяч одиниць основного фонду та ще 44 тисячі науково-допоміжного, тобто лише 5 відсотків цієї колекції представлені для огляду відвідувачами, – розповідає головна зберігачка фондів НІЕЗ “Переяслав”, кандидатка історичних наук Аліна Задорожня (34 роки). – Основний фонд включає 22 групи зберігання: ікони, картини, археологічні знахідки, книги, світлини, техніка, одяг, скульптури та інші.
Наявні площі музейних приміщень не дають можливості представити все це багатство, тож завдання нашого відділу науково-фондової роботи не тільки надавати предмети для експонування, а й ретельно зберігати речові пам’ятки. Він має два сектори: обліку та збереження.
Відділ розпочав свою діяльність одночасно з початком історії краєзнавчого музею. Перша інвентарна книга, у якій фіксувалися поповнення музейної колекції, була заведена в січні 1948 року, коли про відділ фондів ще й не йшлося, а першим головним зберігачем був Василь Якович Москаленко.
– До появи музею народної архітектури та побуту музейні зібрання зберігалися в етнографічному музеї на території колишнього Михайлівського монастиря, – пояснює Віктор Ревега (37 років), завідувач сектору обліку. – Згодом, після розширення, за ініціативи Михайла Івановича Сікорського, великогабаритні етнографічні предмети почали зберігати в запасниках на Горі – так музейники між собою називають музей просто неба. Частина пам’яток і досі зберігається там. А в 1988 році були викуплені два металеві павільйони, які раніше були гаражними приміщеннями, їх обклали цеглою, забезпечили необхідним технічним оснащенням і таким чином пристосували для зберігання фондових колекцій.
Проте умови в цій будівлі по вулиці Шевченка не відповідають сучасним вимогам щодо збереження фондів. До того ж за стільки років надходження музейних предметів вона заповнилася і на сьогодні вимагає якнайшвидшого розвантаження. З цією метою у 2018 році було придбано будівлю кафе «Старий вертеп». Вона ідеально підходить для цих цілей без потреби якихось втручань та додаткових ремонтних робіт.
Якщо підвальні приміщення колишнього кафе пристосують для фондосховищ, то у залі планується відтворення музею українського народного одягу Середньої Наддніпрянщини, що раніше розміщувався в Михайлівській церкві. У 2020 році була запланована зміна цільового призначення придбаного майна. Проте у зв’язку з браком коштів це не вдалося втілити. Є сподівання, що це питання буде вирішене найближчим часом.
У залі колишнього кафе “Старий вертеп” буде Музей народного одягу Середньої Наддніпрянщини
– Діяльність фондосховищ потребує чіткого дотримання санітарних норм та вимог, передбачених законом, – пояснює директор НІЕЗ «Переяслав» Олексій Лукашевич (41 рік). – Найважливішим фактором є режим фізичного збереження, що складається з різних складових (волого-температурний і світловий режими, боротьба із забрудненням повітря, мікрофлорою та ін.). Оптимальними для приміщень музею є температура повітря +18°C та відносна вологість 55%.
Вхід до фондосховищ строго обмежений щодо відвідувачів. Входити до них мають право тільки співробітники заповідника і лише за письмовим погодженням керівництва. За більш ніж 6 років на посаді я сам був туди вхожий лише 4 рази, з технічних питань.
Кожен історичний предмет чи документ, що надходить до Заповідника, обліковується, у цьому полягати робота сектору обліку. Із січня 2019 року розпочато внесення даних до електронного реєстру, оцифрування документів та фото. За період карантину щодо цього було багато зроблено, й наразі внесено близько третини речових пам’яток. Кожен предмет – від найменшої монетки до танка – має науково-уніфікований паспорт із детальними відомостями.
– За наказом Міністерства, кожні п’ять років ми маємо проводити повне звірення музейних предметів у фондосховищах та експозиціях і надавати звіт, – говорить Віктор Ревега. – Востаннє ця процедура проводилася наприкінці минулого року. Музейники завжди можуть отримати інформацію, чи є нові надходження на тематику їхнього закладу, і, за потреби, науково-методична рада заповідника ухвалює необхідність доповнити експозицію тими чи іншими предметами. У такий спосіб матеріали з фондів переводимо до розряду музейних експонатів.
Нові надходження
Де беремо нове? Два роки тому ми отримали цікаві надходження з чернігівської та одеської митниць – книги, монети, колекцію поштових марок. Митниця конфісковує незаконні перевезення через кордон, а згодом спеціальна рада при Мінкультури розподіляє предмети між національними музеями. Але найбільше до нас надходить археологічних предметів. Останні розкопки восени минулого року на вулиці Покровській (на місці колишнього військкомату) забезпечили надходження більш ніж двох тисяч знахідок.
Танк Т-34-85 – найгабаритніший предмет зберігання фондосховища
На особливу увагу заслуговують, зокрема, свинцева висла печатка, якою було скріплено якийсь важливий документ княжої доби, до цього ж періоду належать знайдені кістяний гребінь, пряслице, прикраси. З останніх цінних поповнень – надання нашим науковим співробітником Тарасом Нагайком копіє – ніж для розрізання проскурок, яким користувалися в Андрушівській церкві. Є у фондосховищах і великогабаритні предмети – піаніно, шафи, великі картини, у тому числі й «Переяславська рада» Михайла Дерегуса, що експонувалися в історичному музеї.
За словами музейників, основна проблема не тільки місцевого, а і всеукраїнського рівня – в Україні через фінансові труднощі деякі заклади не мають належної охорони та сигналізації, відсутні зручні фондосховища з кліматичним контролем, системами вентиляції та сучасним обладнанням. Між тим, музейні зібрання постійно поповнюються новими знахідками, які потрібно зберігати, відновлювати та показувати.
Відреставрований Статут Литовський нині експонується у Музеї Заповіту Фото: надане НІЕЗ “Переяслав”
– Наша діяльність – не тільки збереження та облік, а й співпраця з різними установами, серед яких Національний реставраційний центр, з яким ми рятуємо музейні предмети, – говорить Аліна Задорожня. – Такий центр, на жаль, єдиний в Україні, тож на реставрації предмет може перебувати місяцями.
Однак в останні п’ять років ми зробили немало – за цей час було відновлено близько п’ятисот експонатів. Серед останніх відреставрованих пам’яток – Статут литовський, який експонується в музеї Заповіту. Зараз свого часу чекають понад 14 тисяч предметів, найбільше реставрації потребують предмети з дерева. При нашому заповіднику є реставраційна майстерня, що здійснює реставрацію здебільшого нерухомих пам’яток.
Виставкова діяльність
Відділ науково-фондової роботи також активно займається виставковою діяльністю, нерідко спільно з іншими музейними закладами України.
– На разі проводимо відбір експонатів на спільну із Софією Київською виставку, – розповідає Аліна Вікторівна. – Це не перша така наша співпраця: Київ завжди в захваті від наших колекцій, із задоволенням демонструє їх унікальність, а ми таким чином популяризуємо переяславський заповідник та наше місто. Крім того, ми співпрацюємо з музеями Шевченка в Києві та Каневі, презентуємо з фондосховищ унікальні предмети, пов’язані з життям Кобзаря, які до цього ніхто не бачив – кераміку, поштові листівки та марки.
– В музеї історії Києва спільно з реставраційним центром проводилася виставка відреставрованих предметів. Наш заповідник надав портрет Богдана Хмельницького, що датується 18 століттям, виконаний невідомим автором, – доповнює Віктор Ревега. – А у 2019 році в Національному музеї історії України виставлялася колекція дукачів з наших фондосховищ – традиційних жіночих прикрас із монет. Про виставки із фондосховищ, які проводимо в місті, розміщуємо попередню інформацію на сайті заповідника.
У підвалі колишнього кафе планується розмістити фондові зібрання заповідника Фото: надане НІЕЗ “Переяслав”
– У майбутньому, після зняття карантинних обмежень, плануємо здобути гранти за програмами Євросоюзу, – озвучує плани Аліна Задорожня. – Вітчизняні музеї за сприяння Українського культурного фонду беруть участь у таких конкурсах. Тож готуємо проєкти. В Україні вже є музеї, яким поталанило. Серед планів – подальша паспортизація предметів, оцифрування документів та книг. Плануємо організацію стажування співробітників у реставраційному центрі, підвищення кваліфікації наших майстрів. І головне – облаштовувати фондосховища відповідно до сучасних вимог.
Свого часу Михайло Іванович Сікорський дбав про заповідник і разом із командою співробітників зробив усе можливе, виходячи з тодішніх реалій, для створення гідних умов збереження фондів. Ми продовжуємо цей шлях маленьким, але залюбленим у музейну справу колективом відділу, – підсумувала музейниця.
