Новостворена футбольна команда “Переяслав” до початку чемпіонату встигла взяти участь у традиційному турнірі ім. Кравченка в Студениках. І успішно – стала фіналістом, а у вирішальному поєдинку лише в серії післяматчевих пенальті поступилась великокаратульцям. Де взялась ця команда, про ситуацію в ній, розповідає ініціатор створення та капітан Владислав Столяренко, 26 років.
Створення. Півтора року тому через відмову фінансування підприємством розпалася команда “Костал”, і ми, її колишні гравці, розійшлися по інших командах. Нам було там некомфортно, відчували якусь ностальгію. І уже минулої осені з’явилася ідея знову об’єднатися. Повернулися до її обговорення під час зимової першості району з футзалу, де виставили до участі команду “Костал” і вона зайняла третє місце. Але втілити ідею вдалося лише за півтора місяця до початку чемпіонату. Тоді остаточно сформувався склад: до кістяка старого “Костала” додалися два ветерани з університету – Віктор Куйбіда та Петро Коханець, умовив я також приєднатися до нас своїх друзів Максима Федоренка, Ярослава Варцева, Валерія Коверника. Оскільки про спонсора не йшлося, зустрівся з міським головою Тарасом Костіним та його замом Олександром Слюсарем, щоб нам хоча б дозволили безоплатно проводити домашні матчі на міському стадіоні. Вони дали “добро”, при цьому Слюсар запропонував назву команді – “Переяслав”. Нам вона сподобалася, і ми погодилися.
Фінанси. На внесок для участі в чемпіонаті – 5500 гривень – скинулися самі. Нас у заявці команди 23, тож вийшло трохи більше двохсот гривень на одного. Виступаємо у формі “Костала” – на щастя, зберігся повний комплект. На виїзні ігри спеціально транспорт не замовляємо: до машини Петі Коханця набивається семеро-восьмеро, решта – в інший легковик.
Кістяк, це окрім названих прізвищ, ще чотири Лисенки – Ярослав, Павло, Юрій, Андрій, а також Олексій Крамаренко та Богдан Манько. Суттєву допомогу в організаційних питаннях мені надає батько – Олександр Васильович: раніше він цим займався у “Косталі”, тоді і я йому чимось допомагав, тепер – навпаки. А якщо треба, то і на поле може вийти. Легіонерів у нас лише двоє: хлопці одружилися на переяславках, але все ще прописані один – на Рівненщині, другий – у Баришівці.
Плани. За своїм потенціалом наша команда цілком може поборотися за призове місце у вищій лізі. Про “золото” не йдеться, оскільки лава запасних у нас постійно коротка: на гру збирається 11-12 гравців. Швидше за все, через те, що не можемо забезпечити якісь призові виплати. Тож цей рік у нас, так би мовити, пробний. На наступний сезон треба буде вирішити і питання фінансового забезпечення, і підсилення складу. Адже за нинішніх обставин, щоб потрапити до трійки призерів, треба буде неабияк викладатися в кожній грі – вся п’ятірка наших суперників у вищій лізі буде сильною.
Валерій Шкребтієнко (“Вісник Переяславщини”)
