Мазінки

СТАРОСТА СЕЛА – ЛЕЩЕНКО Раїса Петрівна

 

 

Адреса: с. Мазінки  вул. Миру, 35

Прийом громадян:

тел. моб. 067 – 495 – 30 – 01

ел. адреса: selomazinky@ukr.net

 

 

 

Історія села Мазінки

Площа  села Мазінки становить – 2183,9 га.

На даний час в селі налічується 456 господарств.

Населення села Мазінки налічує  627 осіб.

На правому березі мальовничої Альти розкинулось село Мазінки.

Особливо красиве воно весною, коли цвітуть вишні і яблуні, тоді село постає ніби в білому серпанку.

Наше село відноситься до дуже давніх поселень. Його історія сягає в сиву давнину…

На Переяславщині, як і на всій Середній Наддніпрянщині, здавна жило осіле землеробське населення “скіфи-орачі”, яке знаходилось під впливом культури кочових  скіфів. В нашому селі в одному із курганів групи “Трьох могили” було знайдено поховання. Із розповідей очевидців, під насипом головою на захід лежало два кістяки, біля одного з яких знаходилось три пташиних дзьоби, а в руці іншого був спис із залізним наконечником та золоте кільце.

Перше державне об’єднання племен Скіфів розпалося у ІІІ столітті до н.е., що призвело до значних змін і навіть занепаду господарського, культурного та суспільного життя.

У ІІ столітті до н.е. –  ІІ століття н.е. на Переяславщині жили племена зарубинецької культури. Ці племена поселилися зокрема на берегах річок. Можливо, і на березі річки Альти тоді було невелике поселення перших слов’ян.

У У-УІ століттях археологічно стає помітно, що зникають великі поселення, спостерігається менша кількість населення. Поселення цього періоду були знайдені в нашому селі в західній частині, урочища Загребля, Дворянина. Ці пам’ятки пов’язують з літописними племенами, відомими з “Повісті минулих літ”.

Але виникнення села пов’язують з літописним Матевим сільцем, яке згадується під 1151 рік. Археологічні розкопки підтвердили існування села на правому березі річки Альти. В кутках Левади та Яцківщині виявлено поселення давньоруського часу. Є  підстави пов’язувати це селище з літописним Мажевим сільцем, яке згадується під 1151 р. Основою цього топоніму є чоловіче ім’я МАЖ. У після монгольський час назва села поступово трансформувалася до сучасної форми . Цей процес міг відбутися таким чином: Мажеве-Мажинці (жителі Мажевого сільця) – Мазінки. В офіційних документах на картах ХУІІІ-ХІХ ст. Назва села писалася російською мовою Масинки або Мазенки, що, очевидно, вплинуло на поширення форми Мазінки.  Під час розкопок було знайдено знаряддя праці, рештки сільськогосподарських культур. Це дає підстави вважати, що жителі нашого села займалися землеробством. Перші поселення того часу були виявлені біля річки Альти. Важливим заняття було скотарство та рибальство. Крім того, при розкопках було знайдено рештки гончарського посуду. Одна з легенд про походження назви села говорить, що в селі були поклади глини і селяни займалися гончарством.

Після захоплення Переяслава монголо – татарами у 1239 році  колишнє  Переяславське  князівство перестало існувати.

Із уст старожилів ми записали ще одну легенду, в якій розповідається про напад монголо-татарів. Під час нападу село було спалено, а частину жителів вороги забрали у полон. Селяни, яким вдалося втекти від завойовників, через деякий час стали повертатися на старе місце. Для того, щоб хати менше піддавалися вогню, жителі почали їх обмазувати товстим шаром глини.

Після нападів монголо-татар населення залишилось дуже мало.

Більше знахідок про село Мазінки в археологічних документах ми не знайшли , але вважаємо , що поселення існувало.

В списках,  наявних у Малоросійському генерал – губернаторстві 1799-1801 років – деревня Мазінки мала –131 число душ.

Становище селян на той час було дуже важким. Більшість селянських господарств мали по 5-10 десятин землі, третина селян  взагалі залишилась без землі і змушена була наймитувати.

В нашому селі більшість землі належала поміщику Горпинку.

Уже в кінці ХІХ століття в селі було побудовано освячено невелику дерев’яну церкву, яка існувала до середини 30- их років ХХ століття.

У 1887 році в селі була відкрита церковно приходська школа. Учителем був Дейнека Іван Анатолійович, який одночасно був  дяком у церкві.

До революції важким тягарем на плечі селян лягли численні податки : поземельний,  повітовий, губернський земельний збір, громадський збір, страхову платежі. Податки забирали не менше чверті їх прибутків.

У 1908 році відкрили земську школу.

У селі на той час налічувалося до півтора десятка вітряків. Сьогодні немає жодного, лише одному пощастило стати експонатом в експозиції музею Національного історико культурного заповідника “Переяслав”.

Пізніше став до ладу млин, що приводиться в рух двигуном, на рідному паливі. Селянські двори ділилися на багатих, заможних і бідних. Так жилося до колективізації.

Найтяжчими в історії села були роки, що беруть початок від голодомору 1932-1933 років (довгий час  з низькою оплатою праці в колективному господарстві), посилені   репресії 1937-1938 років та виснажлива війна 1941-1945 років.

Зі спогадів жителя с. Мазінки Яценка Василя Олександровича:

 „21 вересня 1941 року вступили в село німецькі війська. Входячи у село, німці палили ожереди соломи, комори із зерном, зарево  стояло на все село. Люди ховалися в погреби, німці йшли по хатах і забирали  все, що було . У селі були партизанські загони . Від рук  німецько-фашистських загарбників загинуло 167 односельців і 14 невідомих солдат.

21 вересня 1943 року німці покинули село, спаливши багато хліба.

 22 вересня 1943 року, коли в селі настала тиша , живі зібрали  убитих односельців і невідомих солдат , звезли їх у сільський клуб, викопали біля клубу могилу і поховали їх”. На даний час на місці могили знаходиться меморіальна дошка  загиблих у 1941-1945 рр.

 …Відійшли роки жахливої війни. До своїх сімей не повернулися 169 односельчан.

Село, в якому до війни було три колгоспи і комуна, налічувало тоді 400 садиб. Перед самою війною об’єднали колгосп „Жовтнева Перемога” з колгоспом „ 8 Березня”, а „Комуну” з колгоспом ім. Шевченка. Після війни у Мазінках був уже один колгосп „Ленінська іскра”. Далі він злився з Харківецьким колгоспом. А восени 1959 року Мазінки стали третім відділком колгоспу імені Ілліча з центральною садибою в с.Дем”янці , головою якого був С.П. Помойницький.

Укрупнення не пішло на користь Мазінкам. У селі зменшилась кількість садиб до 312. Люди почали шукати роботу в місті. Стало питання доцільності існування школи, яку  16  років очолювала Роздобудько Ганна Федорівна.

Із 1 січня 1988 року на території села Мазінки було створено КСГП ”Мир” головою якого був Хоменко Володимир Павлович. Передовиками  сільськогосподарського виробництва в різні часи були Микола Іванович Роздобудько – комбайнер нагороджений орденом Трудової Слави ІІІ ступеня, доярки  – Надія Дмитрівна Кондусь, Любов Микитівна Чичикало, Василь Іонович Репа, ланкова Поліна Леонтіївна Перчук. Галина Пилипівна Лиховид   та Ганна Іванівна Репа  нагороджені орденом Трудового Червоного прапора, Тетяна Романівна Яценко нагороджена орденом „Знак Пошани”. Надалі господарство в 2000 році було реорганізоване в СВК ”МИР”.

На кінець 1991 року в селі було 280 селянських дворів з 670 жителями. Але на околиці східної частини села виросли будинки поселенцям, що потерпіли від Чорнобильського лиха. Цей новий 150-дворовий хутір своїм виглядом нагадує містечко.

По всьому селу проведений природній газ, налагоджене водопостачання.

Проте, коли настали часи реформування  на селі, люди один по одному  організували нові фермерські господарства, дехто почав одноосібно обробляти землю. Врешті-решт у кінці 2002 року СВК “Мир” перестав існувати. Після реформування господарства  сільській раді було передано в оренду млини для надання послуг населенню як на біле борошно, так і для потреб худоби.

У селі утворились селянсько-фермерські господарства такі як: СФГ “Мрія-3.”, СФГ “Роздобудько М.І”  СФГ “Слюсар М.Т.“, СФГ “Дмитро“.

На сьогодні у селі працюють: дитячий садочок “Ягідка”, бібліотека,  ФАП. Є три магазини.

Підприємства: СТОВ “Старинська птахофабрика”; СГ “Альта”; ТОВ “МХП”-Агро-С”;

СФГ “Роздобудько М.І”; СФГ “Слюсар М.Т”; СФГ “Дмитро”; СФГ “Мрія-3”.