День визволення Маріуполя від російських окупантів встановлений за рішенням Верховної Ради України і відзначається 13 червня – Постанова № 3807 (971-VIII) від 2 лютого 2016 року «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2016 році».
Окупація України російськими загарбниками, як свідчить історія готувалася довгі роки. Можливо, щоб приспати пильність українського народу, Російська Федерація навіть виступала “гарантом” територіальної цілісності і суверенітету України за Будапештським меморандумом, підписувала ряд міжнародних договорів про “гарантії” безпеки і співпраці. При цьому, активно використовуючи корупцію і підкуп, буквально роз’їдала основи системи української державності, впроваджуючи своїх агентів в найвищі ешелони української державної влади, силових структур, ЗМІ і т.д.
Коли народу України стали очевидні результати цієї діяльності, які відкрито суперечили прагненням українського суспільства до організації в країні цивілізованих правових відносин та інститутів – народ виступив з протестом. У країні було зібрано народне Віче – Майдан.
Відчуваючи загрозу своїм підступним планам, верхівка злочинного синдикату в кремлі запанікувала. Було прийнято рішення щодо негайної реалізації відкритої окупації України. З початку 2014 року за один місяць (кінець лютого-березень 2014 року) відбулася стрімка анексія Кримського півострова і подальше військове вторгнення в східну частину України. Це, в тому числі, стало можливим і в наслідок раніше укладених міжнародних договорів та угод про добросусідські відносини, в яких присутність українських військ і озброєнь в цих регіонах значно обмежувалася в знак довіри партнерським відносинам з Росією.
До 12 червня 2014 року російські бойовики контролювали вже близько 80% території Донецької та Луганської областей. Нагадаємо, що на той момент на цих територіях мешкало близько 6 млн. осіб, вироблялося майже чверть ВВП. Під контроль бойовиків потрапив і Маріуполь, місто з заводами оборонпрому і виходом до моря.
Як свідчили багато представників силових структур України, втрата Маріуполя, означала значні проблеми в системі оборонпрому країни, виробництві нових танків і бронетранспортерів, труднощі при остаточному складанні вже початих машин.
Відчуваючи значні перешкоди в системі оборони країни, роками підриваємої агресором, на допомогу державі піднявся народ України. В державі в терміновому порядку, в тому числі і при активній підтримці українських військових патріотів, організовувалися добровольчі загони самооборони, знімалася з консервації і ставилася на бойове чергування військова техніка, вибудовувалася система логістики.
13 червня 2014 року у 5 ранку силами добровольчих батальйонів почався штурм і звільнення міста. Була проведена буквально ювелірна робота, ліквідовані лише кілька бойовиків і затримано понад 20 осіб, решта очевидно відчуваючи відповідальність за свої злочини поспішили зникнути, при цьому ніхто з мирних жителів Маріуполя серйозно не постраждав. Саме з дня штурму Маріуполя добровольчим батальйоном МВС “Азов”, за підтримки Національної гвардії і добровольців з “Дніпро-1”, як відзначають багато військових експертів, українське суспільство продемонструвало готовність до перемоги. Почався масштабний наступ на агресора по всіх фронтах. Ввечері, 13 червня 2014 року, над міською радою Маріуполя замайорів синьо-жовтий стяг.
Слава Українським воїнам та Слава Україні!

Передісторія захоплення Маріуполя

З середини квітня 2014 Маріупольська міськрада була під контролем банд сепаратистів. Вони наводили жах на місцевих жителів і показували, що тепер їм належить влада в місті. Маріуполь перейшов під повний контроль бойовиків після трагедії 9 травня, коли терористи по команді з Москви штурмували міське УВС.

Після цього сепаратисти заблокували бетонними блоками кілька вулиць у центрі міста, захопили кілька адміністративних будівель і обладнали укріпрайон для відбиття можливих атак з боку ВСУ. Міліція, СБУ та прокуратура були повністю паралізовані, а багато їх співробітники вже готувалися приміряти на себе російську форму.

Українські військові контролювали тільки маріупольський аеродром, де базувалися лише кілька сотень нацгвардійців, військових ЗСУ і півтори сотні добровольців з батальйону “Азов”. Основні сили стягнули до Слов’янська, де вже протягом місяця безуспішно намагалися оточити банду Ігоря Гіркіна.

Спецоперація по звільненню Маріуполя

На штурм Маріуполя направили 150 бійців спецбатальйону “Азов”, 2 роти спецбатальйону “Дніпро”, 2 роти Національної гвардії і спецназ МВС. Місто взяли в оточення військові і нацгвардійці. Силам АТО протистояли від 60 до 80 озброєних бойовиків.

О 4:50 ранку в Маріуполі почалася активна фаза спецоперації зі звільнення міста. У бій вступили штурмові групи “Азова”, перед якими стояла мета – взяти під контроль банк на вулиці Грецькій. Саме в цьому укріпленому будинку розташувалась штаб-квартира терористів.

В українських воїнів були в розпорядженні кілька імпровізованих бронемашин на базі КАМАЗів і УРАЛів. На них встановили кулемети і вони повинні були стати основною силою вогневого удару.

За підсумком складної операції було ліквідовано декілька бойовиків і затримано понад 20 осіб. При цьому ніхто з мирних жителів Маріуполя серйозно не постраждав. Через недосвідченість бійців оточення міста, і відсутність жорсткої команди на тимчасове затримання кожного, багатьом сепаратистам вдалося втекти з міста, прикинувшись мирними жителями.