Підготували: Нікітін Едуард Володимирович та Аніскіна Ольга Сергіївна за участі вихованців студії конферансу НЦК “Зустріч” “Без шаблонів” (керівник Аніскіна О. С). Плакат виконала художник НЦК “Зустріч” Євгенія Демченко.
Із нагоди 34-их роковин Чорнобиля…
“Тобі 3 роки…. а ти пам’ятаєш… людська пам’ять інколи – це надзвичайне явище, – добре, і відночас!… гірке!
Тобі 3 роки, …ти безтурботно тішишся своїм життям… Аж тут помічаєш, як з неба летить “чорний сніг”…, запитуєш у батьків що це? А у відповідь бачиш лиш очі, в яких пробігає таке ж запитання… і страх…
та ж весна… травень…
Тобі так само 3 роки…
Ми в дитячому садку, тримаючись за скакалку, виходимо на подвір’я одягнені по-літньому, а на сусідньому майданчику дяді-солдати – в респіраторах миють з шлангів дахи наших павільйонів… ми ще не розуміємо, що відбувається…
А згодом вагітну маму разом зі мною 3-річною відправляють в Крим… там 3 місяці сидимо в санаторії, потім повертаємося… по домівках,
1991 р. Батьки пакують речі… ми переїзжаємо!!! Як, чому, куди??? Ми ж тільки отримали нову, омріяну, свою… квартиру!!! …а меблі, а з меблів беремо лише ліжко і диван…
Ніч… Дощить… Ми на Камазі в’їзджаємо в нове місто… Новий, схожий на наш,
будинок… Зайшовши при світлі свічки, бо не має електропостачання, швидко занесли вверх диван… поклали його на підлозі, роздивляємося… холодні, сірі бетонні стіни, темно і незатишно… Одягнені, вкрившись ковдрами, які нашвидкоруч дістали з целофанового пакету, отак і заснули…
Дивно!!! Але я справді чітко все це пам’ятаю!!! І це моє дитинство …і досі в мене перед очима дотепер,,,
Ми тут, в Переяславі, мікрорайон Левада, яка тоді нагадувала пустир з новими щойновідбудованими багатоповерхівками в які заїхали тисячі таких родин…
В тата робота – ВАХТА, ЯКА МАЄ НАЗВУ …Чорнобиль… ЛІКВІДАЦІЯ НАСЛІДКІВ – 14 днів там, а потім він їде знову до нас… в Переяслав.
Поліське – моє рідне місто, де я народилася!!! ЯКЕ ТЕПЕР СТАЛО МІСТОМ ПРИВИДІВ… І ДОМІВКОЮ ДИКИХ ЗВІРІВ…
Це мої особисті спогади лише як слайди-картинки… Пам’ятаю як виглядала школа, в яку збиралася, універмаг, де купували одяг, меблеву фабрику, де працював до аварії тато…
Не розуміли, чому тут обзивають нас однолітки – “чорнобильськими їжаками”?
Лише зараз дорослою я з жахом уявляю все, що відчували тоді насправді дорослі….
Я ЦІНУЮ… ЦЕЙ БІЛЬ…
Тепер лиш розумію ЯКИЙ ВІН ВЕЛИКИЙ…
Дорогоцінна, гірка як полин…. – ПАМ’ЯТЬ…
Тепер в нас інша трагедія covid-19…
АЛЕ МИ ПОВИННІ ПАМ’ЯТАТИ, подвиг тих, хто першими, не знаючи про наслідки, стрибали до реакторів… їх вже давно нема… Багатьох… вони один за одним щезали… і лишилися лише імена… на гранітній плиті!!!
Не звикла якось писати про таке, але назавжди, поки житиму, пам’ятатиму своє коріння…
МИ – ПАМ’ЯТАЄМО!!!
Чорнобиль – наша пам’ять і наш біль!!!
Я ПРИСВЯЧУЮ ЦЕЙ РОЛИК СВОЄМУ ТАТУ, І ВСІМ ТИМ ЛІКВІДАТОРАМ, ХТО 34 роки тому, ВТРАТИВШИ СВОЄ ЗДОРОВ’Я, ПОКЛАЛИ СВОЄ ЖИТТЯ… ЗАДЛЯ НАШОГО.- ТЕПЕР і …СЬОГОДНІ, ЯКЕ ДЯКУВАТИ БОГУ НАСТАЛО…
Не чекаючи чиєїсь вказівки…або “змаху чарівної палички”- МИ ЗІ СВОЇМИ МЕГА-ТАЛАНОВИТИМИ ВИХОВАНЦЯМИ СТУДІЇ КОНФЕРАНСУ НЦК “Зустріч” – “Бez шаbлонів”, разом з МОЇМ справжнім ТОВАРИШЕМ і колегою Едуард Нікітін та Євгенія Демченко!!! Створили цей любительський ролик своїми силами!!!
Бо ж тепер 26 квітня🕯 – ми не можемо зібратися на мітинг до пам’ятного знаку… і вклонитися…
МИ ПОВИННІ ЗАЛИШАТИСЯ ВДОМА!!! ЩОБ ЗБЕРЕГТИ ЖИТТЯ… і не лише своє.
ПРОХАННЯ – ДОДИВИТИСЯ ДО КІНЦЯ!!! Ми старалися!!! І саме в умовах он-лайн, дистанційно, це не просто!!! ПРИСЛУХАЙТЕСЯ ДО СЛІВ ДІТЕЙ!!!
ХТО ЗНАЄ НАСПРАВДІ… 26.04.1986 р. ЧОРНОБИЛЬ… ВИСЕЛЕНІ МІСТЕЧКА І СЕЛА… РАПТОВА ВТРАТА ДОРОГИХ ЛЮДЕЙ ЧЕРЕЗ СТРАШНІ ХВОРОБИ, ЯКІ ЗНЕНАЦЬКА ОБРИВАЮТЬ ЖИТТЯ… ТОЙ МЕНЕ ЗРОЗУМІЄ…”
. Плакат виконала художник НЦК “Зустріч” Євгенія Демченко. Із нагоди 34-их…){kind=link}