21 лютого увесь світ відзначає Міжнародний день рідної мови. Історія свята, на жаль, має трагічний початок. 21 лютого 1952 року у Бангладеш (Східний Пакистан). Пакистанська влада жорстоко придушила демонстрацію людей, які виражали свій протест проти урядової заборони на використання в країні своєї рідної — бенгальської мови.

Відтоді кожного року Бангладеш відзначає день полеглих за рідну мову. Саме за пропозицією цієї країни ЮНЕСКО проголосило 21 лютого Міжнародним днем рідної мови. Його відзначають ще з 2000 року.

За оцінкою фахівців, із 6000 мов, які нині існують, половина з них знаходиться під загрозою зникнення у найближче десятиріччя. Тому ЮНЕСКО своїм Рішенням прагне підтримувати мову як ознаку культурної приналежності особи. Привернення уваги міжнародної спільноти до цієї теми – важливий крок до визнання необхідності захистити різноманіття культур.

Окрім того, організація вважає, що вивчення іноземних мов та багатомовність є ключами до взаєморозуміння та взаємоповаги.

В Україні це свято відзначають з 2002 року, коли для зміцнення державотворчої функції української мови та сприяння вільному розвитку і використанню інших мов національних меншин України було видане розпорядження “Про відзначення Міжнародного дня рідної мови”.

МОВО, ВОСКРЕСНИ З ПРАХУ!!!
Ось шкандибає МОВА,
Втомлена в битвах грізних,
Хтось її обезкровив
В лапах своїх залізних,
Знищена і обдерта,
Сотні разів розп’ята,
Наче душею мертва,
Вбита жорстоким катом,
Сумно кидає погляд
В небо з жалів скорботне,
В погляді – згусток болю,
Але вже зримий спротив.
Кинута кимсь монета
В церкві фальцетом стогне,
Підкуп, а чи пожертва?
Морок вростає в скроні…

Знову бруківка, суржик,
Беркут – криваві руки,
В серці холоднім – стужа,
Ближньому ближній – круком,
Ворог, мов звір голодний,
Душить дитя в колисці…
Досить ярів холодних,
Кров’ю – в сиру землицю!

…Знову поет-провісник
Скрапує кров’ю в рими
В пошуках вічних істин,
Хоче з’єднатись з ними,
Прагне себе наситить
Волею, наче птаха.
Боже, зціли нас світлом!
МОВО, воскресни з праху!!!
(Наталія Крісман)