29 серпня — день, коли Україна говорить пошепки. День, коли за кожним іменем, кожною світлиною та кожною квіткою стоїть людське життя. День пам’яті захисників і захисниць України, які віддали найдорожче — своє життя — за нашу свободу.
У Переяславі напередодні, 28 серпня, згадали тих, хто не повернувся з війни. Тих, чиї голоси назавжди залишилися у пам’яті рідних, чиї обійми сьогодні замінюють фотографії, а чиї імена стали частиною історії нашої громади.
Символом цього дня є соняшник. Його жовті пелюстки нагадують про серпневі поля Донбасу, про Іловайськ, про страшний 2014 рік, коли обіцяний українським військовим «зелений коридор» став дорогою смерті. Соняшник, який тоді став свідком трагедії, сьогодні став символом пам’яті. Квіткою, що попри все повертає свою голівку до світла.
Саме таким світлом є пам’ять.
Під час пам’ятного заходу Алея Героїв у Переяславі стала довшою ще на 28 портретів. Двадцять вісім облич — двадцять вісім життів, двадцять вісім родинних історій, двадцять вісім нездійснених мрій.
На Алеї назавжди залишаться імена:
Савчука Олександра Івановича — позивний «Арта»;
Вакуленка Дмитра Павловича;
Матієнка Андрія Васильовича;
Забайрацького Олексія Юрійовича — позивний «Домкрат»;
Бєльченка Василя Євгеновича — позивний «Єнот»;
Кутового Сергія Васильовича — позивний «Єралаш»;
Варяника Євгена Володимировича;
Кобзєва Івана Володимировича;
Будка Віталія Володимировича — позивний «Циган»;
Мамоненка Тимофія Анатолійовича — позивний «Тімоха»;
Фесенка Олександра Михайловича;
Чорного Олександра Миколайовича;
Соболя Володимира Петровича;
Боднара Костянтина Вячеславовича — позивний «Косий»;
Самохіна Дмитра Петровича;
Бурченка Вадима Вадимовича — позивний «Веселий»;
Ребченка Григорія Віталійовича;
Ярошевича Петра Михайловича — позивний «Михалич»;
Дороша Андрія Володимировича — позивний «Директор»;
Груднини Миколи Васильовича — позивний «Плотнік»;
Лайчука Олега Михайловича;
Міщенка Івана Станіславовича — позивний «Механік»;
Парфененка Олександра Юрійовича — позивний «Кеп»;
Шпанюка Владислава Михайловича — позивний «Варяг»;
Чумака Олександра Павловича — позивний «Тартар»;
Литвиненка Сергія Вікторовича — позивний «Оптімус»;
Кулика Валентина Анатолійовича — позивний «FAZA»;
Бончева Андрія Семеновича — позивний «Бонус».
Їхні портрети відтепер дивитимуться на нас із Алеї Героїв. І кожен, хто проходитиме повз, знатиме: ці люди жили поруч із нами, ходили нашими вулицями, любили своїх рідних, мріяли, працювали, будували плани. А потім стали на захист України.
Під час заходу присутні вшанували полеглих Героїв хвилиною мовчання. Представники Ради церков Переяславщини провели спільний молебень за новітніми Героями України.
У молитві згадали кожного, хто поліг за Україну, та попросили Господа про вічний спокій для душ загиблих, сили й розради для їхніх родин та захист для тих, хто сьогодні продовжує боронити державу.
Особливо щемким моментом стало вручення рідним посмертних державних та військових нагород.
Орденом «За мужність» III ступеня (посмертно) нагороджено матроса Коваля Віталія Юрійовича, який загинув 15 листопада 2024 року, виконуючи бойове завдання на Донеччині. Нагороду отримали його дружина Ніна Антонівна та донька Ангеліна.
Цією ж нагородою посмертно відзначено матроса Горового Олега Миколайовича, який загинув 7 жовтня 2025 року на Дніпропетровщині.
Медаллю «За військову службу Україні» (посмертно) нагороджено солдата Гришка Олександра Анатолійовича, позивний «Спринтер». Його мама Ніна Іванівна прийняла нагороду за сина, який загинув 21 травня 2024 року на Донеччині.
Медаллю «Захиснику Вітчизни» (посмертно) нагороджено старшого солдата Кузьменка Андрія Івановича, який загинув під час штурмових дій противника в районі Авдіївки. Нагороду отримали його батьки — Світлана Іванівна та Іван Васильович.
Відзнакою «Комбатантський хрест» (посмертно) нагороджено солдата Муху Ярослава Юрійовича, який загинув на Харківщині. Нагороду отримав його брат Роман Миколайович Галунов.
Відзнакою Міністра оборони України «Хрест пошани» (посмертно) нагороджено солдата Вітра Андрія Сергійовича, який загинув 29 січня 2023 року на Харківщині. Нагороду прийняли його дружина Валентина Михайлівна, доньки Юлія та Анна і син Дмитро.
Для рідних ці нагороди — не просто державні відзнаки. За кожною з них — їхній чоловік, син, батько, брат. Людина, якої так бракує за родинним столом, у телефонній книзі, у щоденних розмовах.
Немає нагороди, здатної компенсувати втрату. Немає слів, здатних повернути сина матері чи чоловіка дружині. Є лише наша вдячність і пам’ять, яку ми зобов’язані берегти.
Завершили захід покладанням квітів до пам’ятного знака загиблим воїнам АТО та до портретів Героїв на Алеї.
Червоні троянди, жовті соняшники, польові квіти лягали до світлин тих, хто віддав життя за Україну.
І в цій тиші не потрібно було багато слів.
Бо квіти скажуть «дякую» за тих, хто вже не почує.
Пам’ять скаже «ми вас не забули» за тих, хто вже не повернеться.
А Україна житиме — заради тих, хто віддав за неї життя.
29 серпня — не просто дата в календарі.
Це день, коли ми особливо гостро усвідомлюємо ціну нашої свободи.
Пам’ятаємо Іловайськ. Пам’ятаємо тих, хто загинув у перші роки війни. Пам’ятаємо тих, чиї серця зупинилися вже під час повномасштабного вторгнення.
Пам’ятаємо кожного Героя.
Дякуємо кожному Захиснику.
Схиляємо голови перед кожною родиною, яка втратила найдорожче.
Їх немає поруч. Але вони назавжди — з нами.
У наших вулицях.
У наших молитвах.
У наших прапорах.
У наших дітях.
У нашій свободі.
Вічна пам’ять і слава Героям України!
