Ця стаття була написана для газети “Діловий Переяслав” про нашого побратима Юрія Глазунова. Щодня не вистачає його підтримки порад і активної громадянської позиції. Ще раз висловлюю слова співчуття родині. Доки ми пам”ятаємо, людина з нами.
У ВІЧНІСТЬ ВІДІЙШЛА ЕПОХА

Найважливіші події у політичному житті Переяславщини робилися за участі Юрія Глазунова
Раніше у нього запитували: «Коли у Вас день народження?» Він, хоч і народився 8 лютого, відповідав: «Приходьте 9 травня». Дуже любив, коли з настанням тепла весна дарує буяння садів, а з ароматом квітів життя наповнюється радістю. Цього року 9 травня має гіркий бузковий присмак. Друзі і побратими Юрія Івановича Глазунова зібралися разом. 40 днів, як перестало битися його серце.
Важко говорити про Юрія Глазунова у минулому часі і усвідомлювати, що стрій нашої небесної переяславської чоти поповнюється: Григорій Остронос, Тамара Музика, Володимир Музиченко, Лариса Тимченко, Ярослав Потапенко… Юрій Глазунов був один із тих місцевих майданівців, серце яких билося, вболіваючи за Україну. Він мав загострене почуття справедливості і докладав чималих зусиль, аби в суспільстві відбувалися зміни на краще.
Мов кадри плівки, що крутиться назад, відроджую в пам’яті нашу останню телефонну ромову. Вона відбулася всього за день до смерті. Він дякував за статтю в «Діловому Переяславі» про нагородження Ярослава Потапенка Орденом за Мужність. Від ініціювання цієї події і до моменту нагородження він тримав цю справу на особливому контролі. Ще сказав, що хоче зустрітися, аби продовжити збір документів у громадську раду. Він перший, хто зібрав усі необхідні папери, крім автобіографії, спонукав зробити це мене та інших активістів. Я не розуміла поспіху. В запасі було майже три тижні. За дріб’язковими справами не помітила головного. Життя коротке, потрібно поспішати жити, щоб встигнути зробити максимально більшу кількість корисних справ. Громадська робота, активна участь у суспільних подіях задля покращення якості життя людей були для нього справою честі.
«Можливо, я не такий націоналіст, як Наталя Любомирівна, – сказав недавно Юрій Іванович, – Для мене важливішим питанням є відстоювання прав людини, не залежно від її віку, статусу, національності». Пишався, що був членом української секції Міжнародного товариства прав людини, дивився на всі події через призму справедливого ставлення до особистості.
Він ніколи не ганявся за посадами, він ніколи не ганявся за публічністю. Був скромний і ненав’язливий. Але мало хто знає, що найважливіші події у політичному житті суспільства робилися не без його участі. Наприкінці 80-х, коли Борис Єльцин був у опозиції, Юрій Глазунов його підтримував. Йому не подобалося, що від слів Михайло Горбачов не переходить до справ, обурювало, що лише Москва жила в розкоші, тоді як решта республік бідувала, потопаючи в суцільному дефіциті. Дружина Наталія Іванівна Глазунова пригадує, як якимось дивом Глазунов роздобув телефон Єльцина і, перебуваючи на той час у Москві, телефонував опальному політику. Про що розмовляли переяславець і майбутній перший президент Росії, не відомо. Юрій Іванович ніколи не вихвалявся своїми знайомствами. Він був з тими, кому важко. Не маючи жодної власної вигоди, вмів підтримати того, в кому бачив потенціал, і від кого всі на даний момент відвернулися.
У 2001 році, коли Юлія Тимошенко була ув’язнена і в Печерському суді відбувалося слухання її справи, дружина Глазунова побачила по телевізору, що серед тих, хто домагається звільнення Юлії Володимирівни відомі політики: Олександр Турчинов, Олег Ляшко, Степан Хмара. А поряд – Юрій Глазунов. Саме він купив тоді Тимошенко великий букет троянд. Саме він привіз їй пізніше бідон із березовим соком, чим дуже її здивував і розчулив.
Він часто критикував несправедливі дії владців, але часто був єдиним, хто підтримував у важкий час, коли ті, хто співав дифірамби, відверталися. Людина слова, людина честі – в дрібницях, і у великих справах.
Часто жартома повторював: «Моє підварське виховання не дозволяє мені зробити інакше». Насправді природна інтелігентність і шляхетність змушувала робити вчинки, на які сьогодні мало хто здатен. Він здавався завжди стриманим і спокійним, ніколи не дозволяв собі гнівних випадів у бік заздрісників чи недоброзичливців. Однак Василь Гречко розповідає, як під час однієї із акцій «Україна без Кучми», яка відбувалася 9 березня 2001 року Юрій Глазунов приймав участь у протистояннях і мало не був заарештований. Сміливість і впевненість у своїх діях додавали наснаги, коли організовував приїзд Ющенка до Переяслава. Коли в Переяславі відімкнули світло, аби не дозволити виступ Юлії Тимошенко, він підігнав вантажівку і таки домігся, щоб переяславці почули слово правди із вуст лідерки помаранчевого руху.
Ще один випадок, про який чула не раз, характеризує Юрія Глазунова як відчайдушного борця з несправедливістю. Партія «Наша Україна» організовувала з’їзд у Білій Церкві. Місцеві активісти не могли знайти транспорт, щоб туди дістатися і тоді Юрій Глазунов запропонував автобус, що належав підприємству, яке очолював. Однак даішники зупинили автобус під смішним приводом, що він знаходиться в розшуку. Пригода набула комічних обертів, однак мети було досягнуто.
Він не пишався своєю волонтерською чи благодійницькою діяльністю, про нього не писали газети, мало кому відомо, скільки пар боксерських рукавиць він подарував для юних спортсменів, як возився із донькою атовця, що був на фронті, коли маленька захворіла, як допомагав речами і коштами бійцям української армії, скільки допомагав тим, хто опинявся у біді. Мене розчулила одна історія. Не з політичного, не з громадського життя, а дуже сімейна, дуже лірична. Але для мене вона характеризує людину більше, ніж усі нагороди світу. Її пригадала вдова покійного – Наталія Іванівна Глазунова. Після аварії на Чорнобильській АЕС, всі намагалися вивезти своїх дітей подалі від зони вибуху. Родина Глазунових тимчасово оселилися у родичів в Москві. Юрій Іванович зміг приїхати до дружини і сина лише через півроку, і то на вихідні. Щастю хлопчика не було меж. А коли прийшов час прощатися, малюк просив батька залишитися. Вони уважно дивилися один на одного на пероні вокзалу. Два чоловіки – дорослий і маленький. Про те, щоб не вийти на роботу, на той час не могло бути й мови. Підійшов поїзд, Юрій Іванович витягнув квитка і розірвав його. Він подарував дитині ще один день щастя. Таким він був завжди. Не дивлячись на всі негаразди, він умів тримати слова і умів приймати нестандартні рішення.
А тепер його не стало. Цю втрату помітили навіть мої діти, які із сумом сприйняли звістку про смерть Юрія Глазунова. Ми багато спілкувалися з першого дня Майдану і до останнього часу, але саме тоді, коли його не стало, зрозуміла, що не стало не просто людини, порадника, наставника. У вічність відійшла епоха революціонера-романтика, шукача політичних рішень для розбудови незалежності України.

Світлана Шевченко