15 січня виповниться рік від дня загибелі захисника України Сергія Кононенка. Напередодні цієї скорботної дати на фасаді Переяславського ліцею імені Володимира Мономаха, де минули його шкільні роки, відкрили меморіальну дошку на честь Героя, повідомляє Proslav.

У середу, 14 січня, на шкільному подвір’ї, де колись навчався Сергій Кононенко, зібралися його рідні, друзі, знайомі, колеги, побратими, представники місцевої влади й духовенства, а також небайдужі мешканці міста. Церемонія відкриття меморіального знаку розпочалася з виконання Державного гімну України та хвилини мовчання в пам’ять про всіх полеглих Героїв, які віддали життя за свободу й незалежність нашої держави.

Нині на фасаді ліцею імені Володимира Мономаха вже шість меморіальних дошок із портретами випускників, які колись навчалися в цих класах, бігали тими самими коридорами, мали спільних друзів і мрії. До цього «братерства в камені» відтепер приєднався і Сергій Кононенко.

Сергій Кононенко народився в Переяславі 29 березня 1993 року. Ведуча заходу Влада Черненко розповіла, що найбільшим дитячим захопленням Сергія була техніка, механіка та швидкість. Його з ранніх років приваблювало конструювання та вдосконалення різних механізмів.

– В одинадцять років, коли його однолітки просто гралися у дворі, він власноруч зібрав свій перший трюковий велосипед. Це був його перший іспит на витривалість і перший смак свободи. У тринадцять років йому стало замало сили власних м’язів – і під його руками ожив перший мотоцикл, – розповіла ведуча.

Це захоплення згодом переросло у справу всього життя – створення потужного моторуху. Разом із другом дитинства Євгенієм Калантаєм Сергій заснував «Переяслав скутер клуб», який із часом трансформувався у «PereyaslavStuntClub» і став осередком однодумців, закоханих у техніку та швидкість.

– Він умів давати життя механізмам. Він розумів їхню мову. І коли на нашу землю прийшла велика війна, цей талант став його зброєю, – сказала Влада Черненко.

Вже 26 лютого 2022 року, на третій день повномасштабного вторгнення росії, Сергій разом із вітчимом стояв під дверима ТЦК і просився на фронт. Тоді його не взяли. Але Сергій не ховався й не чекав осторонь – він готував себе до війни. За власні кошти купував дрони, втрачав техніку, робив помилки, знову купував апарати й піднімав їх у небо, доводячи свою майстерність до досконалості ще в тилу.

– Людина, яка колись збирала велосипеди та байки, почала збирати “пташок”, що стали жахом для ворога. З початком війни він опанував дрон – найскладніший механізм сучасної битви. Спершу він збирав їх, щоб бачити далі, а потім – щоб нищити тих, хто прийшов загарбати наше небо. Від простого велосипедного колеса – до складних лопатей ударного дрона, – розповіла ведуча.

У вересні 2024 року Сергій став до лав 3-ї окремої штурмової бригади. Він був «очима» свого підрозділу – майстром 3-го відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів.

– Коли він нарешті потрапив до легендарної Третьої окремої штурмової бригади, побратими були вражені. Сергій, який не мав попереднього військового досвіду чи звань, виявився готовим професіоналом. Командири буквально сперечалися за нього: одні хотіли залишити його в тилу інструктором, щоб він передавав свій унікальний досвід іншим, обіцяли звання та безпеку. Але Сергій прийняв власне, вольове рішення – залишитися на передовій, зі своїм підрозділом, у самому пеклі боротьби, – зазначила Влада Черненко.

Сергій Кононенко загинув 15 січня 2025 року під час виконання бойового завдання на Харківщині, поблизу селища Зелений Гай.

Право відкрити пам’ятний знак надали рідним Героя – мамі Людмилі Миколаївні, татові Василю Володимировичу та донечці Даші.

Настоятель храму Святого рівноапостольного князя Володимира Великого ПЦУ, протоієрей отець Іван Будняк запросив присутніх до спільної молитви й освятив меморіальну дошку.

До присутніх звернувся міський голова Переяслава Вячеслав Саулко:

– Щоразу, коли ми збираємося на відкритті меморіальних дощок, я прошу лише про одне – люди, пам’ятайте кожного, хто віддав своє життя. Вдумайтеся: людина пожертвувала найціннішим заради того, щоб ми могли жити далі. Ми схиляємо голови перед їхнім безсмертним подвигом. І коли бачимо ці пам’ятні дошки, хоча б на хвилину маємо зупинитися й уклонитися в пошані. Сергій, як і його побратими, був безстрашним. Це патріоти, які в перші дні війни взяли зброю і пішли захищати країну. Війна триває досі, ворог продовжує вбивати наших людей і нищити домівки – ми ніколи йому цього не пробачимо. Давайте у ці складні часи підтримувати одне одного й ніколи не забувати наших Героїв.

Від імені освітянської родини виступила класна керівниця Сергія – Галина Барабаш.

– Дуже важко говорити про молоду людину, а тим більше – про людину, яка росла на моїх очах. Із Серьожкою ми зустрілися на початку мого шляху як класного керівника, і, мабуть, саме ця дитина дала мені зрозуміти, що це – мій шлях. Він був чемною, хорошою, слухняною дитиною: толерантною, ввічливою, щирим другом. А ще мені дуже пригадуються його очі – блакитні, як чисте небо, з вогниками й запалом. Коли мама принесла його фото у формі, я впізнала ті очі, але вони були вже іншими: вони бачили війну, кров, сльози, смерть і розруху. Цей хлопець пішов туди, щоб ми не бачили того, що бачив він. Батьки завжди були поруч із ним, на всіх шкільних святах. Ніби відчували, що мають його берегти. Але не вберегли. І ми не вберегли. Пробач, Серьожа. Низький тобі уклін.

Сергій Кононенко змалку захоплювався спортом і вирізнявся неймовірною внутрішньою дисципліною. У 10 років він почав тренуватися у міській дитячо-юнацькій спортивній школі. Протягом багатьох років футбол був його головним захопленням. А отримавши педагогічну освіту, він повернувся до рідної спортшколи вже як тренер-викладач із шахів. Його спортивний шлях бачили і підтримували тренери, які працювали з ним пліч-о-пліч у школі.

Своїми спогадами про колегу поділився тренер Переяславської ДЮСШ В’ячеслав Заболотній.

– Знав Сергія з дитинства, адже на базі сьомої школи для хлопців проводилися тренування з футболу, а для дівчат – з баскетболу. Спортивний клас – це, перш за все, висока дисципліна. Перше тренування починалося о 7:30 й тривало півтори години, потім було навчання, а після обіду – знову тренування. Саме в цей спортивний клас прийшов Сергій, сам записався і добросовісно працював. Можливо, він не мав видатних задатків футболіста, але непоступливий характер, командний дух і азарт у нього були однозначно. За роки тренувань він значно зміцнив силу, швидкість і витривалість. Ці риси знадобилися йому й у дорослому житті. І коли почалася війна, коли прийшов час стати на захист Батьківщини, він зробив це з повною самовіддачею.

На завершення церемонії присутні поклали квіти до меморіальної дошки.

– Сьогодні Сергій Кононенко назавжди повернувся до шкільного порогу. Віднині він не просто ім’я в списку випускників – він вічний вартовий цього ліцею. Кожного ранку, коли учні поспішатимуть на уроки, він зустрічатиме їх своїм поглядом, нагадуючи, що свобода – це не дарунок, а щоденна боротьба, у якій він переміг для них ціною власного життя, – підсумувала ведуча Влада Черненко.