Символом виставки «Хліб» в Українському Домі стали крила переяславського вітряка

В Українському Домі в Києві відкрився виставковий проєкт з лаконічною назвою «Хліб». Він представляє його не просто як продукт, а як соціокультурне явище, невіддільну частину нашої повсякденності та святкової, ритуальної і художньої традицій. Експозиція охоплює період від трипільської кераміки до сучасності. Є там і 61 експонат переяславських музеїв, розповідає Переяслав.City.

Символ виставки – крила переяславського вітряка

Символом виставки «Хліб» став «переяславський вітряк». Це реконструкція крил вітряка з села Мазінки на Переяславщині – останнього вцілілого з 15, що там були, і збудованого на початку ХІХ століття. Їх виготовила бригада реставраторів Заповідника за вцілілими фрагментами.

Загалом цей грандіозний історично-мистецький проєкт постає як багатошарова оповідь про нашу спільноту, її пам’ять, ритуали та світоглядні уявлення. Він запрошує замислитися над тим, як щоденна практика взаємодії з хлібом формує колективну ідентичність українців і виявляє глибинні зв’язки між людиною, землею та культурою.

Переяславські музейники надали для виставки жорна та зернотерки трипільського періоду, мірки, хлібниці, коряки, ступи, макітри, діжі, ціпи, лопати для хліба, солом’яні ємності для зерна, форми для пасок, пряничні дошки, тарелі для короваю, жорна ХІХ – поч. ХХ ст., аплікації з соломки Ганни Самутіної, декоративні вази та ін. До експозиції потрапили і борона та віялка з колекції переяславського Заповідника.

Виставка займає два поверхи: на першому розміщені тематичні зали «Пам’ять», «Ботаніка» та «Шлях», а на другому – «Обряд», «Паляниці», «Піч».

Експозиція виставки «Хліб» розпочинається зі знарядь праці хліборобів періоду Давньої Русі, трипільської кераміки та археологічних знахідок землеробської культури. Експонатами досліджується хліб у контексті звитяг, утисків та боротьби за свободу. Зокрема, акцент на періоди голоду, коли доступ до хліба ставав інструментом політичного насилля.

Важливою частиною проєкту є календарно-обрядовий цикл: хліба у традиційних святах та обрядах, народній поетиці, топоніміці та прізвищах. А також на виставці виокремлена піч як ключовий елемент української побутової культури.

Хліб як метафора в мистецтві

Мистецтво переносить хліб у площину, де він стає метафорою та сюжетом. На виставці експонуються роботи Марії Примаченко, Олександра Саєнка, Тетяни Яблонської, Івана-Валентина Задорожного, Алли Горської, Віктора Зарецького, Жанни Кадирової, Ігоря Гайдая, Мирослава Ягоди, Станіслава Туріни та ще понад 50 художників та художниць. Багато картин і скульптур на широкий загал представлені вперше.

Відомі колекціонери та поціновувачі старовини також надали предмети для виставки. У переліку меценатів – родини Ющенків, Загоріїв, Задорожних, Саєнків та інші.

Серед унікальних експонатів – єдина зафіксована кримінальна справа, в якій речовими доказами є два шматки сурогатного хліба часів Голодомору. Регент хору Байкового кладовища 64-річний Олексій Сорокін зберігав ті два кусні хліба, випеченого з різних домішок, як нагадування для своєї доньки про той жахливий період. У 1941 році його заарештували за той хліб і звинуватили у антирадянській агітації. Надав цей документ Центральний державний архів громадських об’єднань та україніки.

Виставка «Хліб» зібрала мистецькі твори та предмети старовини музеїв Покровська, Дніпра, Львова, Києва, Черкас, Хмельницького, Кмитева (Кмитівський музей).

Про хліб наш насущний

Для українців хліб не лише матеріальна річ, це – святиня, предмет обожнювання, оберіг, жертовна страва. Його цілують, ним присягають, скріплюють договір, з ним пов’язують добробут і навіть саме життя, адже слова “жити” й “жито” в українській мові мають один корінь.

На покуті під образами завжди лежала на столі покрита рушником паляниця. Кожен шматочок хліба з’їдали повністю, не залишаючи куснів – «щоб силу не залишити». Хліб не можна викидати у сміття, навіть хлібні крихти слід зібрати у долоню і з’їсти, або віддати худобі чи птиці. Хліб, який не з’їдали в полі, приносили додому і давали дітям як «гостинчик від зайчика». Коли шматок хліба випадково впаде на підлогу, його підіймали і цілували – перепрошували: у хліба ж ніжки короткі, впаде зі столу і може ніколи більше туди не повернутися.

Без хліба не обходилася жодна важлива подія. З’являлася на світ дитина – з хлібом ішли на родини, з хлібом приходили і на хрестини. Хліб несли зазвичай замотаним у рушник або хустинку, щоб дитя було з хлібом і не було голим.

З хлібом ішли свататися, хліб повертали, щоб розірвати угоду про шлюб, хлібом благословляли на подружнє життя, з хлібом ішли на новосілля, з хлібом випроводжали покійника. Багато народник звичаїв та обрядів, пов’язаних із хлібом, використовують і в наш час.

Найбільшим розмаїттям вирізняється українська святково-обрядова випічка, яка нараховує понад 80 найменувань: «книші». «божество». «маланка» і «василь», «хазяїн», «жиляники», «жайворонки», «буслові лапи», великодні баби», «миколайчики», «голуби», калита», «коровай» і «коровайці», «шишки» і багато інших.