Старого Єврейського кладовища в Переяславі нині фактично не існує. Проте в моїй пам’яті міцно зберігаються спогади дитинства — літні прогулянки на свіжому повітрі, які нам організовували виховательки дитсадка. Одягнувши панамки (а тим, хто приходив без них, видавали садочкові), озброївшись сачками й відерцями, ми перетинали шлюз через Трубіж — мосту тоді ще не було — і поринали в таке височенне різнотрав’я, що й загубитися можна було. Під горою, біля озера, робили коротку зупинку: рвали й жували гав’яр, милувалися білим лататтям, а потім підіймалися на гору. А там — простір і воля, аж паморочилося в голові! Ми сідали на краю гори, де тоді не було жодного дерева, лише степові низькі трави, і дивилися на Переяслав, що лежав перед нами, як на долоні, а вихователька читала нам книжечку. Потім ми бігали між ледь помітними зеленими горбочками — безіменними могилами — й ловили ящірок, яких клали у відерця. Вони тікали, лишаючи нам свої хвости… Так і від Єврейського кладовища залишилися лише давні, не перенесені поховання, картографічні позначки, архівні згадки та кілька мацев — надгробних плит.
Представники етнічних монотеїстичних релігій завжди вирізнялися особливою обрядовістю, тому й проводили своїх померлих в останню путь згідно з власними традиціями. Переяславські іудеї, як одна з трьох авраамічних релігій, облаштували окреме місце для поховань — підвищене плато на південній околиці міста. Дорога до кладовища починалася від сучасної Борисоглібської площі й прямувала старим поштовим шляхом на Хоцьки та Золотоношу: перетинала міст через Трубіж, пролягала греблею, де стояли млини (нині — вулиця Літописна), і круто підіймалася на гору. Майже при дорозі, на самому краєчку плато, і було розташоване Єврейське кладовище.
Документів, що містили б точну дату його відкриття, не знайдено, але архівні метричні записи фіксують безперервні поховання з початку ХІХ століття до 1950-х років. Чи були тут іудейські поховання раніше — науці невідомо. Припущення про те, що євреї, які мешкали в Переяславі у XVII столітті, ховали своїх небіжчиків саме тут, вважаю необґрунтованими — через відсутність архівних джерел і археологічних знахідок. Після буремних років Козаччини та Гетьманщини маємо згадки про проживання іудеїв у місті лише з 1798 року, коли з 4778 мешканців обох статей євреїв було 141 особа. А вже станом на 1811 рік громада зросла майже вдвічі — до 286 осіб — за рахунок переселенців з Правобережжя: міщан із Ржищова, Канева, Білої Церкви, Василькова, Радомишля, Богуслава. У 1811–1816 роках до стану переяславських міщан записалися шість родин Берштейнів, дві родини Фінкельштейнів, а згодом — Найдіси, Вішенскі, Неймари, Канавери, Вільчури, Віленські, Берлявські, Гуровичі. Вони утворили міцну іудейську громаду, стали засновниками промислових підприємств, купцями, цеховиками. Зі зростанням чисельності громади виникла потреба в окремому кладовищі. На мапах 1857 та 1866 років уже позначено доволі велику ділянку, зайняту єврейськими похованнями. У метричних записах переяславського рабинату місцем поховання зазначено просто — місто Переяслав, кладовище. Опосередковано час заснування кладовища висвітлює тяжба 1909 року між міською управою та єврейською громадою за десятину землі, яку місто відібрало й здало в оренду селянам, попри документи, представлені рабином, що підтверджували більш ніж піввікове право володіння цією ділянкою.
На кладовищі ховали представників різних станів і професій: міщан, купців, торговців, ремісників, аптекарів, юристів, лікарів. У другій половині ХІХ — 1930-х роках юдеї, як і християни, часто вимирали родинами — від холери, тифу, туберкульозу. Багато дітей помирало від слабкості при народженні, скарлатини. Тут ховали родичів євреї, які мешкали в Переяславі, але належали до міщанських громад Бердичева, Білої Церкви, Богуслава, Бобруйська, Бородянки, Бихова, Василькова, Вітебська, Димера, Єлисаветграда, Золотоноші, Кагарлика, Кременчука, Канева, Козельця, Корсуня, Мінська, Могилева, Ніжина, Обухова, Остра, Пирятина, Прилук, Ржищева, Рокитного, Сквири, Слуцька, Стрешина, Турова, Ходорова, Черкас, Чернігова, Чигирина, Шавельського повіту Ковенської губернії. Євреїв-небіжчиків із навколишніх сіл — Дениси, Ташань, Велика Каратуль, Підварки — також везли на погребіння в Переяслав. За спогадами старожилів і архівними документами поховання тут здійснювалися до 1956 року включно.
З 1962 року розпочався процес не просто закриття кладовища, а його знищення, забуття й нова історія плато, наповнена іншим культурним змістом. 26 червня 1962 року виконком Переяслав-Хмельницької міської ради ухвалив рішення про створення лісопарку на честь 150-річчя від дня народження Тараса Шевченка — площею 25 гектарів. А вже 26 березня 1963 року — уточнююче рішення: заснувати на цій ділянці лісопарк і перший в Україні етнографічний музей просто неба. Було порушено клопотання про виділення землі з фонду радгоспу «Переяславський» — 5 гектарів на Татарській горі (місцеві називали її Попівською, бо поруч річка Попівка), яка вважалася малопридатною через яри та косогори.
Переяславські євреї, нащадки та родичі похованих, одразу заклопоталися перепохованням останків своїх пращурів. Уже в листопаді 1963 року надсилали заяви до виконкому. Масових перепоховань не організовували — лише приватні, з дозволу виконкому й під контролем санітарних служб. Ті, чиї родичі не мали коштів або виїхали з Переяслава, залишилися на території музею. За спогадами одного з місцевих жителів, деякі мацеви після Другої світової війни його сусіди вкрали собі на підмурівки нової хати. Та, як показало життя, хоча й дім вони звели один із найкращих, вся родина згодом вимерла, не залишивши нащадків, а один із синів став убивцею власної дружини.
Старі кам’яні мацеви, що залишилися, були складені в одному з кутків господарського двору.
Після перевезення перших музейних споруд у 1964 році, 10 серпня 1965 року виконком міської ради ухвалив рішення про офіційне закриття єврейського кладовища в урочищі Татарська гора — у зв’язку з тим, що поховання тут давно не здійснювалися, а територія опинилася в межах парку.
Про існування колишнього юдейського кладовища сьогодні нагадує лише пам’ятний знак, встановлений у 2005 році за ініціативою єврейської громади Переяслава та Єврейського фонду України. Він складається зі старовинної мацеви (напис свідчить про поховання Сіми Мерферт, 1818 р. н., 1886 р. с.), менори, встановленої на ній, та надгробку з меморіальною епітафією двома мовами — єврейською та російською. У тексті зазначено, що на цьому місці з початку XIII століття і до 1956 року існувало єврейське кладовище (хоча датування від XIII століття поки що науково не підтверджено).
До слова, переяславці в усі часи любили гуляти на цьому плато. «Навесні, коли цвіли верби, запам’ятались прогулянки на єврейське кладовище в гурті моїх молодих друзів, які прекрасно співали», — згадувала відома скульпторка Марія Холодна, яка проживала в Переяславі у 1918–1922 роках. А декотрі переяславські випускники до 1963 року зустрічали тут світанок дорослого життя — на єврейському кладовищі, де гуляв вітер змін і панував безкрайній простір свободи.
