Сьогодні, 29 серпня, на Алеї Героїв в нашій громаді відбулася щемлива церемонія вшанування пам’яті тих, хто віддав своє життя за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.

У заході взяли участь представники міської влади, військові, духовенство, громадськість, а головне — родини полеглих Героїв. Саме для них цей захід став місцем пам’яті й підтримки, можливістю разом вшанувати тих, хто поклав життя за свободу і незалежність України. Присутні зібралися на спільне вшанування, розпочавши з хвилини мовчання — символічного жесту пам’яті та поваги.

Це не лише культурна ініціатива, а насамперед суспільна місія — зберегти правду про кожного Героя, підтримати їхні сім’ї та донести до молодого покоління приклади мужності й жертовності.

 У виступі керівника громади Вячеслава Саулка прозвучали слова вдячності та глибокої шани до кожного, хто став на захист рідної землі: «Ми зібралися тут, аби згадати кожного і кожну, хто віддав життя за Україну, і подякувати їхнім родинам за віру, терпіння й силу духу. Ця Алея — не про мистецтво, вона про вдячність і про біль. Це нагадування нам усім, якою ціною дається незалежність. Та попри біль і втрати, ми маємо бути єдиними, сильними і незламними, аби вистояти й перемогти. Тому кожна світлина тут — це заклик пам’ятати і шанувати, передавати історії Героїв наступним поколінням, щоб для наших дітей, над нашою Україною, було мирне небо…»

Із закликом – «…не забувати, а пам’ятати і вшановувати Героїв…» до присутніх звернувся і ректор Університету імені Григорія Сковороди Віталій Коцур.

Мамі Ігоря Мар’яша було вручено державну нагороду — це не просто відзнака, а глибоке визнання жертви її сина.

Цього дня і Алея Героїв стала довшою… вона поповнилися ще 52 портретами сильніх, мужніх, молодих людей, які віддали своє життя, щоб наше … було… і ставало кращим…

Представники духовенства Переяславської громади відслужили панахиду, помолилися за мир та окропили меморіал свяченою водою.

До пам’ятника загиблим воїнам поклали квіти — як символ вдячності, скорботи та незгасної пам’яті. У очах матерів, дружин, дітей — сльози болю, але й гордості за своїх Героїв.

Це був день, коли серця билися в унісон. День, коли ми ще раз усвідомили: свобода має високу ціну. І ми ніколи не забудемо тих, хто заплатив її власним життям.