Книга, на якій президенти складають присягу, об’єднала європейський Ренесанс і староукраїнську мову, католицькі сумарії зі слов’янськими зачалами, новаторське оформлення та новий український устав. Цей рукопис – найдавніший переклад канонічного євангельського тексту книжною українською мовою.
Влітку 1561 року в Пересопницькому монастирі архімандрит Григорій та Михайло Василієвич закінчували справу, що розтягнулася на п’ять років.
На розграфлених аркушах пергаменту, вони дописували останні сторінки рукопису. Точніше, Михайло Василієвич із невідомим писарем старанно виводили уставним письмом слова попередньо підготовленого архімандритом Григорієм перекладу “для лепшого вирозумлення люду християнського посполитого”, як пояснюється в післямові.
На Євангеліях вчилися та клялися
Євангелія використовували не лише під час богослужінь.
Договори Київської Русі з Візантією 911 та 944 років підтверджували клятвою ім’ям язичницького бога Перуна та посиланнями на хрест і… Євангеліє, що на доважок свідчить про тодішню релігійну толерантність.
Київські князі, передусім Ярослав Мудрий, створювали школи, де універсальними “підручниками” з мови, історії, географії та літератури були “Учительні Євангелія”.
Перші ж переклади євангельського тексту на церковнослов’янську з’явилися ще до Володимирового хрещення: Кирило та Мефодій переклали з грецької окремі тексти Святого Письма. Пізніші переклади Євангелій – Галицького (1144 рік), Добрилового (1164), Холмського (13 століття), Полікарпового (1307 рік), Луцького (14 століття) мають риси говорів давньоукраїнської народності.
Пересопницьке Євангеліє – богоугодна небезпечна справа
У XVI столітті люди без спеціальної підготовки гірше розуміли церковнослов’янську. Тому задум перекласти Євангеліє староукраїнською писемно-літературною мовою не був випадковим.
Це створило б авторитетне та зрозуміле джерело для ведення релігійної полеміки православних з католиками, укріпило позиції церкви в умовах поширення протестантських ідей.
З іншого боку, Біблія Мартіна Лютера та відголоски Реформації в Україні були прогресивним прикладом для наслідування.
Переклад канонічного тексту “народною” мовою церква могла кваліфікувати, як відступ від панівного віровчення, як єресь, про що розуміли фундатори рукопису – княгиня Анастасія Юріївна Заславська, її зять і дочка – князь Іван Федорович та княгиня Ганна Кузьмівна Чорторийські.
Хвилювався також писар Михайло Василієвич, який чи то перепрошує, чи то просить: “А іже єсть прекладала із язика болгарського на мову руськую, то для ліпшого вирозумленя люду християнського посполитого. Отож, товаришу милий, не скорби…”.
Перші сумарії поруч давніх зачал
Від серпня 1556 року над рукописом працювали у монастирі розташованому у селі Двірець неподалік Заслава (сучасний Ізяслав) на Хмельниччині. Тут написали перший розділ – Євангелія від Матвія і частково від Марка.
Після перерви на деякий час роботу продовжили у монастирі міста Пересопниця (нині села Рівненської області).
Основний текст новим українським уставом писав Михайло Василієвич, про якого згадують приписи та ще один невідомий писець.
Аналіз письма свідчить: почерк першого вишуканіший, деякі букви більш вигадливі, нижні частини закінчуються розчерками пера, а манера другого “розгонистіша”, вважає кодиколог та палеограф Людмила Гнатенко.
Напівуставні пояснення до тексту разом з Михайлом Василієвичем писав перекладач та керівник “проекту” архімандрит Григорій, який день і ніч молився “аби Господь сподобив його видіти діла свого кінець”.
Подекуди до перекладу долучався також Михайло Василієвич.
Пересопницьке Євангеліє переклали з церковнослов’янської мови болгарської редакції. Використовували також грецькі, західнослов’янські, зокрема, польські джерела, вплив яких можна прослідкувати в структурі та оформленні рукопису – текст поділений на глави, які починаються із сумаріїв – коротких анотацій та пояснень.
Сумарії в перекладних українських конфесійних текстах застосували вперше.
Тут же за давньою слов’янською традицією зустрічаємо зачала, – “вкази”, коли читати певний євангельський текст.
В тексті або на полях в рамках виділені глоси – лексичні відповідники до слів оригіналу. Декілька синонімів однієї глоси наче уточнюють одна одну, що свідчить про пошуки наддіалектного слова, вироблення загальноукраїнської норми.
Євангелісти, що не пишуть тексту
Новаторським безперечно є оформлення Пересопницького Євангеліє, яким, на думку Якима Запаска займався Михайло Василієвич.
Орнамент рукопису є типовим зразком італійського орнаменту епохи Ренесансу, тому так багато спільного між рослинами книги і декором тогочасних будівель, наприклад, з деталями споруд Ринкової площі у Львові.
Кожна з чотирьох частин Пересопницького рукопису починається із зображення євангелістів, виконані за усталеною іконографічною схемою.
Проте двоє з них “помінялися” символами: Марко зображений з орлом, а Іоан з левом, що мистецтвознавець Гліб Юхимець не зустрічав в українських іконах.
Автор мініатюр відтворює традиційно євангелістів за роботою, – Матвій загострює перо, Марко думає, Лука ставить чорнильницю, Іоан диктує, але жоден з них не зображений в момент написання тексту.
Їхні гімнатії, тобто плащі, розвиваються від вітру, що рідко, але зустрічається у волинських іконах.
Мистецтвознавець Лев Скоп співставляючи динамічні гімнатії, змінені символи євангелістів, архітектурні мотиви позаду з іконами Федуска із Самбора, робить висновок, що саме цей галицький іконописець є автором мініатюр Пересопницького рукопису. Проте у приписах книги немає жодної згадки про ім’я художника.
Чотиристарічний рукопис виявили серед сміття
Євангеліє закінчили писати у серпні 1561 року. Декілька десятиліть рукопис перебував у Пересопницькому монастирі. Про нього немає жодних відомостей потім, допоки Іван Мазепа не подарував манускрипт до Вознесенського собору у Переяславі. Євангеліє використовували під час богослужінь.
У XIX столітті рукопис разом з іншими пам’ятками забрали до Росії, однак згодом вдова принца Петра Ольденбурзького повернула до Полтавської семінарії.
Випадок врятував Пересопницьке Євангеліє під час Другої Світової війни. Коли німці наближалися до Полтави, завгосп місцевого музею поклав його до ящика з порцеляною.
Так рукопис разом з частиною евакуйованих експонатів потрапив до Уфи, в той час як 70 тисяч томів музейних фондів згоріли під час пожежі, організованою німцями.
Після війни Пересопницьке Євангеліє опинилося у Києво-Печерській лаврі, де ніхто не підозрював про цінність книги, яку у 1948 році серед непотребу виявив професор Сергій Маслов.
Він передав пам’ятку до Інституту рукопису нинішньої Національної бібліотеки імені Володимира Вернадського, де вона зберігається дотепер.
Пересопницьке Євангеліє задокументувало мову, якою читали проповіді в українських церквах у XVI столітті.
Це була перша спроба внормувати писемно-літературну мову. Схожі переклади деякі народи ще довго чекали опісля, зокрема, росіяни свій отримали лише через триста років, а іспанці почали молитися рідною у XX столітті.
