Олена Жам організувала захід-презентацію
Науковці НІЕЗ «Переяслав» та працівники міської публічної бібліотеки в цей день провели захід-презентацію «Максим Рильський і Переяслав».
– Ще давно, коли я була студенткою, в паперах свого батька, Михайла Івановича Жама, побачила лист з Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії, підписаний Рильським, – розповіла провідна співробітниця НІЕЗ «Переяслав» Олена Жам.
На той час я знала його лише як поета, і була здивована, що він, виявляється, ще й учений, академік, а також, що він неодноразово був у Переяславі! Почала розпитувати місцевих старожилів, телефонувала в Інститут мистецтвознавства й так зібрала трохи цікавинок. Тож нині вирішила організувати таку зустріч і поділитися цим, аби переяславці більше дізналися про славетного поета та науковця.
Рильський посадив у Переяславі дубову алею
Із Переяславом Максима Тадейовича насамперед пов’язують дружні стосунки з нашим земляком – Володимиром Гнатовичем Заболотним, засновником та президентом Академії архітектури України, одним із авторів проєкту будинку Верховної Ради.
Вони разом перебували в евакуації в Уфі (1941–1943), потім були депутатами Верховної Ради у 1947–1959 роках, а на початку 1960-х редагували популярне п’ятитомне видання «Українське народне мистецтво». В експозиції переяславського Меморіального музею академіка В. Г. Заболотного зберігаються подарунки Максима Рильського Володимиру Гнатовичу та його дружині Зінаїді – томики поезій із дарчими підписами поета.
У 1954 році Максим Рильський у складі делегації діячів культури брав участь у закладенні дубової алеї в Переяславі – у парку Тараса Шевченка (перед нинішнім ЦКМ – авт.).
– Ми були дітьми, бігали там у парку, і бачили, як поважні столичні гості садили ті дерева. Дуби, посаджені Рильським – крайні два чи три від площі. Треба якусь табличку на них повісити, чи що, – запропонував колишній співробітник НІЕЗ «Переяслав» Володимир Воловик.
– А ще того ж року був започаткований один із найбільших і найцікавіших проєктів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії наук УРСР, до якого долучили й переяславських музейників. Це була унікальна колективна монографія «Українці», – продовжує пані Олена. – До редакційної колегії входили Максим Рильський і Кость Гуслистий.
На 830 сторінках видання етнографи, історики, краєзнавці презентували регіональні особливості багатющої культурної та духовної спадщини України – мистецтва, одягу, ремесел, предметів побуту, фольклору, обрядовості, було додано багато карт, ілюстрацій, портретів, малюнків та іншого.
У 1959 році був готовий макет, а в 1960 – надруковано 500 «пілотних» примірників. Та книга виявилася «шкідливою» для радянських громадян, і її заборонили.
У 1964 році її невеликий фрагмент (207 сторінок) був опублікований російською мовою в книзі «Народы мира. Этнографические очерки». Автори «Українців» згодом використали свої напрацювання для особистих наукових праць, і щиро дякували переяславським музейникам за наданий безцінний етнографічний матеріал. Один екземпляр видання є в бібліотеці Заповідника.
“Постарайтеся, дорогенькі”, – побажав поет творцям Музею одягу
– У 1960-му році Максим Рильський відвідав виставку українського народного одягу, яка на той час експонувалася у приміщенні колишнього Михайлівського монастиря в Переяславі. Він передав музею весільне вбрання, яке напередодні йому подарували жителі села Андруші.
Впевнена на сто відсотків, що Сікорський випросив той одяг! Якщо вже він потрапив Михайлові Івановичу на очі, то у Рильського не було жодних шансів привезти вбрання до Києва, – усміхається пані Олена.
Зі спогадів Михайла Івановича Сікорського: «У 1958 році в Михайлівській церкві відкрили виставку одягу. На неї прийшов академік В. Г. Заболотний. І каже: «От якби ви цілий музей створили. Такого ж, мабуть, нема ніде. А в людей по скринях зберігається ще багато добра…». У 1960 році, коли невелика експозиція переросла в цілий відділ, а переяславськими музейниками вже було зібрано кілька тисяч предметів одягу, до них приїхав Максим Рильський. Він мандрував по навколишніх селах, вивчав місцевий фольклорно-етнографічний матеріал. В Андрушах йому подарували весільне вбрання і підказали, щоб завітав до переяславців.
Зустріч відбулася. Максим Тадейович схвильовано подякував ентузіастам за добру справу, передав їм свій особистий подарунок від андрушівців. І побажав створити нарешті, перший в Україні музей одягу. «Він повинен бути саме у вас, – сказав на прощання М. Т. Рильський. – Тут зароджувалась українська народність. Тут пересікалися шляхи багатьох етнографічних зон і народної обрядовості. Так що постарайтеся, дорогенькі».
В Андрушах Рильський полював і рибалив
Мешканці села Андруші згадували, що в кінці 1950-х – на початку 1960-х років Рильський був у них частим гостем. Він збирав етнографічні матеріали, записував фольклор від місцевих жителів, а також приїздив на риболовлю та полювання.
Уродженець Андрушів Степан Степанович Сулима, директор Переяслав-Хмельницької ЗОШ № 1 у 1990-х роках, пригадував, як у дитинстві підсобляв Рильському під час його полювання на качок. Коли підстрелені поетом із рушниці качки падали у воду, шестикласник Степан з іншими хлопчаками пірнав за ними й доправляв Максиму Тадейовичу. Це був 1960 або 1961 рік.
Колишня заступниця генерального директора з наукової роботи НІЕЗ «Переяслав» нині покійна Віра Петрівна Мельник, яка в 1958–1966 рр. навчалася в Андрушівській восьмирічній школі, будучи ще дитиною, неодноразово бачила, як Максим Рильський ловив рибу на Дніпрі. Про це вона вже пізніше розповідала колегам-музейникам.
Жителька Андрушів Наталія Григорівна Моспан пригадувала, як у 1960-х роках приїздили до села Максим Рильський із сином:
– Вони у нашому клубі виступали. Машин, мабуть, зо тридцять приїхало з Києва. Рильський − такий сухенький чоловічок, худесенький. На ньому костюмчик темно-синенький, при галстучку. Як зараз бачу, яким він стояв на сцені за трибуною і розказував, що Тарас Шевченко багато всього бачив, але про ваші Андруші він сказав, шо вони найкращі – «І раю кращого немає, як тії Андруші». Тут він багато картин намалював: «Верби в Андрушах», наш гай, церкву, дякову хату. Вона недалеко од церкви була, стояла там од вісімсот сорок сьомого року. І люди місцеві йому сподобалися.
Так що Рильського я бачила, і сина його, але як звали не скажу точно. Ну він такий був показніший за батька – вищий, товщий. От вони виступили, з людьми погомоніли, наші дівчата поспівали. Та й на тому все кінчилось.
Ташанці подарували гостю раритетні книги
– А в 1962 році Максим Рильський завітав до села Ташань, – додає Олег Родіонович Коломієць, поет, колишній науковий співробітник НІЕЗ «Переяслав». – Саме тут знаходився маєток князя Олександра Горчакова, де зберігалася чудова бібліотека, яка включала чимало стародруків та іншомовних видань ХІХ – поч. ХХ ст. Саме вони дуже цікавили Рильського як літератора, перекладача, який досконало володів тринадцятьма мовами, французькою та польською.
Рильський зустрівся з моїм батьком, на той час директором місцевої школи Родіоном Васильовичем Коломійцем та вчителем початкової школи Іваном Івановичем Кириченком. Останній до революції був управляючим у поміщиків Горчакових, згодом опікувався їхньою бібліотекою. Є припущення, що деякі з цих видань були подаровані Рильському. Ще майже два десятки книг Іван Кириченко у 1970-х роках передав до Меморіального музею Г. С. Сковороди в Переяславі.
Зустріч відбулася у читальному залі Переяславської дитячої публічної бібліотеки. Туди запросили учнів 7-Б класу гімназії №2, які читали вірші М. Рильського, а також жителі міста Володимир Воловик, Юрій Авраменко,Олег Коломієць. Він, до речі, також доповнив книгами та фото з власного архіву виставку, яку влаштували працівниці бібліотеки. На ній представили збірки поезій та переклади Максима Рильського різних років видання та його світлини.
Цікаві факти про Максима Рильського
Максим Рильський народився у заможній сім’ї відомого етнографа та громадського діяча, який походив із польського поміщицького роду, Тадея Рильського. На час народження сина, 19 березня 1895 року, батькові було вже 54 роки. Для нього це був другий шлюб. Матір Максима, Меланія Федорівна, була простою селянкою з села Романівки на Житомирщині. Читати й писати її навчив чоловік.
Батьки назвали наймолодшого сина на честь українського героя – Максима Залізняка. Старших синів назвали на честь Богдана Хмельницького та Івана Мазепи. Іван та Богдан були старші нього на 15 та 13 років.
Майбутнього митця з дитинства оточували представники інтелігенції. Батько вчив Максима читати й писати українською, що було тоді нетиповим явищем, адже у школах викладали тільки російською. Родина Рильських була однією з небагатьох сімей інтелігентів (можна назвати ще родини Лисенка, Старицького й Косачів) у Києві, де розмовляли українською мовою, не переходячи на російську навіть при гостях, а це вже була громадянською позицією.
Рильський почав писати рано, перший вірш було надруковано, коли йому було лише дванадцять років. А перша юнацька збірка Максима Рильського «На білих островах», яка включала 57 поезій, вийшла у 1910 р., коли йому виповнилося п’ятнадцять.
Рильський чудово грав на фортепіано. Музики вчив його сам Микола Лисенко, батьків друг, у родині якого він довгий час жив після смерті батька в 1908 році. Максим Тадейович назвав композитора «сонцем української музики» й присвятив йому кілька віршів.
Творчість поета-неокласика викликала гострі напади офіційної критики, бо він не висвітлював у творах політичне життя, тривалий час узагалі відмовлявся оспівувати радянську владу. Така позиція призвела до арешту Рильського у 1931 році, після чого він майже рік просидів у Лук’янівській в’язниці. Заарештували поета вдома, у його день народження.
Максим Рильський товаришував з Остапом Вишнею та Павлом Тичиною, спілкувався з Олександром Довженком. Після ув’язнення Остап Вишня забрав його до себе в Харків на кілька днів у гості, разом вони часто ходили на полювання.
Після звільнення поет із сім’єю жили дуже бідно. В голодний 1933 рік Рильського та його родину від смерті врятував селянин із Романівки. У роки громадянської війни взимку він віз підводою Рильського з валізами в місто. Наївному селянинові здалося, що то панський син тікає з грішми. Він вирішив їх присвоїти, вдарив Рильського по голові, викинув, як йому тоді здалося, мертвого у замети, а сам із трофеями повернувся додому. Яке ж розчарування чекало на селянина, коли у валізах виявилися книги! Муки совісті довго не давали йому спокою, і в голодний рік він вирішив спокутувати свою вину перед поетом харчами.
Особисте життя Рильського було вельми цікавим. Він багато років прожив зі старшою за нього на 9 років дружиною Катериною, яку відбив у друга. Коли Максим попросив Катерину вийти за нього заміж, то вона поставила лише одну умову: якщо він всиновить її шестирічного сина Жоржа. Поет погодився.
Одружилися вони 12 липня 1926 року. Катерина була вихованкою Інституту шляхетних дівчат, її зовнішній вигляд та інтелігентність викликали захоплення: навіть удома вона завжди була з зачіскою, носила ошатну сукню та підбори, і різниця у віці з чоловіком була непомітною. Через чотири роки в шлюбі народився син Богдан.
Катерина й Максим жили в злагоді й взаєморозумінні. Своїй дружині Рильський присвятив чимало поезій.
Проте був у його житті епізод, коли він порушив подружню вірність. Про цю історію знали тільки найближчі родичі. У Максима Рильського у 1943 р. були стосунки з Валерією Познанською – молодою вченою. На той час поет жив у Москві, а дружина та син – в Уфі, куди були евакуйовані на початку війни. Коли про роман стало відомо рідним, син Богдан довго не міг пробачити цю зраду. Гнівався на батька, вимагав забути, що в нього є сім’я. І тоді на захист стала дружина, сама ж не дорікнула чоловікові ні словом, ні поглядом. Максим Тадейович на знак вдячності порвав із коханкою.
Друзі називали Рильського «Максимом Золоте Серце». Він став опікуном дітей свого старшого брата Івана – Павлика та Люби, які залишилися сиротами, ставився до них, як до рідних.
Після Другої світової війни цензура знову взялася за Рильського. У школах учителі отримали вказівку примусити школярів заклеїти ті сторінки підручників, на яких була надрукована біографія і твори Рильського. А його збірки «Вірність» (1946) та «Чаша дружби» (1946) були заборонені.
Лише після смерті Сталіна поет зміг знову писати без цензури. Рильський багато подорожував Європою, побував у Польщі, Чехії, Франції, Болгарії, Австрії. Власним автомобілем об’їхав усе Правобережжя й Лівобережжя України.
Максим Тадейович був невтомним трудівником: володів 13 мовами, перекладати міг із тридцяти. Залишив після себе сотні перекладів з різних мов та понад 40 збірок віршів. Також він був академіком Академії наук УРСР, директором Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії, депутатом Верховної Ради СРСР. У той же час він ніколи не цурався фізичної праці: садив дерева, квіти, вирощував виноград.
Працював до останнього дня, незважаючи на невиліковну хворобу – рак підшлункової залози, перед якою медицина виявилася безсилою. Помер Максим Рильський 24 липня 1964 року. Він пережив свою кохану дружину Катерину на кілька років, похований у Києві на Байковому кладовищі.
