Новий формат заходу під назвою “Жіночі посиденьки” нещодавно започаткували в Переяславській публічній бібліотеці. Це тематичні зустрічі, присвячені обговоренню різних аспектів української культури, таких як вишивка, пісня та іншого. Про ідею створення та важливість ініціативи розповідає Переяслав.City.
Такі зустрічі є своєрідним відродженням давньої традиції жіночих посиденьок в Україні, коли жінки збиралися разом, аби поділитися досвідом, обговорити важливі питання життя, а також підтримати одна одну. Нова форма заходу, що проходить у затишній та невимушеній атмосфері за чашкою чаю, дозволяє учасницям не лише обговорити культурні теми, але й відчути теплоту й підтримку, яку дарує справжнє жіноче товариство.
— Хотіли організувати в бібліотеці щось у новому форматі – такі зустрічі, щоб вони не були надто офіційними. Ми прагнули створити атмосферу, де люди могли б зібратися, поспілкуватися за чашкою чаю в дружньому, сімейному, затишному колі, — розповіла Тетяна Майстренко, директорка Переяславської публічної бібліотеки.
— Разом із колегами обговорювали, що цікавого можна провести, і так з’явилася ідея жіночих посиденьок. Обираємо конкретну тему, запрошуємо читачів, друзів — і таким чином проходять наші зустрічі.
Наприклад, одну з таких зустрічей присвятили українській традиційній вишивці. Іншою темою стала українська традиційна кухня. Сьогодні ж, 7 березня, напередодні Міжнародного жіночого дня, ми вирішили говорити про жінок у житті письменників. Адже жінка – це рушійна сила, особистість, яка відіграє важливу роль у житті чоловіка. На зустріч запросили Ірину Ігорівну Кучеренко, завідувачку клубу в селі Гайшин, яка має багато цікавих матеріалів на цю тему.
Це своєрідна психологічна розрядка для людей. Адже є читачі, які більшу частину часу проводять удома, і для них вихід кудись – справжнє свято. Вони приходять просто посидіти, поспілкуватися, і часто навіть не очікують, що зустріч буде настільки цікавою.
Оскільки здебільшого збираються жінки, ми назвали ці зустрічі жіночими посиденьками. Чоловіки ж, у відповідь, запропонували створити свої зустрічі. Ми сказали: “Будь ласка, пропонуйте теми!” І почули у відповідь: “Шахи, шашки”. Чудово! Ми тільки “за”. Тож якщо буде ініціатива — організовуватимемо і такі зустрічі.
Лідія Задорожна працювала головним економістом у банку “Україна”, а також в радгоспах “Дніпро” та “Богдана Хмельницького”. Після цього, перед виходом на пенсію, вона працювала головною спеціалісткою в управлінні сільського господарства у Переяславі. Зараз жінка часто відвідує “жіночі посиденьки” у місцевій бібліотеці.
— Дуже багато значить спілкування. Я дізнаюся багато нового, і розумію, що деякі речі були не такими, як здавалося раніше. Незважаючи на свій поважний вік, я завжди відкриваю для себе щось нове на цих посиденьках. Приємно спілкуватися з різними людьми, дивуватися тому, наскільки кожен з нас індивідуальний і талановитий. Тут, на жіночих посиденьках, ми обговорюємо багато різних тем, і хоча це місце для жінок, я вважаю, що чоловіки теж дуже цікаві та розумні. Усі мають різнобічні знання — один знає одне, інший — інше”, — поділилася Лідія Василівна.
67-річна Любов Тенетко активна учасниця громадських заходів. Зараз жінка на пенсії і зазначає, що формат “жіночих посиденьок” їй дуже подобається.
— Вся моя трудова діяльність пов’язана з нашим районом. Почала працювати у 1977 році й завершила у 2020-му. Все життя віддала тваринництву, бо за спеціальністю я зоотехнік. Дуже любила свою роботу, колег, наш район… Обожнювала його.
Я дуже вдячна організаторам цих зустрічей. Мені завжди пощастило працювати з розумними людьми, а бібліотеку я люблю надзвичайно! У дитинстві я жила в старих Андрушах, і наш перший клас був через коридор від бібліотеки. Я заходила туди, бачила бібліотекарку і думала: “Яка розумна людина, адже вона перечитала стільки книг!” І ось зараз на кожних посиденьках я дивуюся, які чудові люди навколо. Слухаю — і не можу наслухатися. Я фахівець в одній галузі, а тут стільки цікавих тем.
Жінки завжди збиралися на подібні зустрічі. Це дуже добре, що зараз відновили такі традиції. Нехай продовжують їх із розумними, талановитими людьми Переяславщини.
От сьогодні, наприклад, послухала про талановитих жінок-письменниць – багато з них я не знала. Адже хіба можна все перечитати? Фахівці готувалися, ділилися знаннями. Або, наприклад, як говорили про українські страви – коли послухала про них, подумала: “Боже, скільки всього цікавого!”
Я не раз була тут на заходах, де читали вірші, розповідали про талановитих людей. Просто живу цим, люблю таке! І бажаю, щоб дівчата організовували такі зустрічі частіше, придумували цікаві теми. Телевізор — телевізором, газета – газетою, телефон — телефоном, але живе спілкування — це зовсім інше, — поділилася пенсіонерка.
На фото Любов Тенетко та Лідія Задорожна
“У нас жінки мають навіть більше прав, ніж чоловіки”
— Для мене 8 березня — це звичайний день. Хоча раніше в мене була зовсім інша асоціація. Коли я ще ходила до школи, мій батько завжди йшов зранку купувати квіти для мене і мами. Це такий теплий спогад з дитинства. Потім і чоловік дарував квіти. Я вважаю, що жінки сьогодні мають ті самі права, що й чоловіки, а в деяких випадках навіть більше. Тому як день боротьби за права я його не сприймаю, — поділилася Тетяна Майстренко.
— Мені важко сказати, що для мене означає це свято. Колись, у молодості, це була радість — усвідомлення, що ти жінка, що хлопці дарують тобі букети, поважають, цінують. У зрілому віці, коли 8 березня було вихідним днем, воно сприймалося як день відпочинку. А зараз… Я просто не відчуваю його як свято, — поділилася Ірина Кучеренко.
— Наприклад, раніше жінки не мали права обіймати певні посади, а тепер мають. Це дійсно так. Сучасна жінка має чимало прав. Я навіть не проти, щоб жінка була президентом — можливо, це було б і на краще. Жінки більш лояльні, гнучкі в поведінці та мисленні, прагматичніші. А найголовніше — відповідальніші.
Щодо сім’ї… Якщо говорити про мене, то я завжди прагнула працювати, досягати чогось у житті, ставити перед собою цілі. Домашні справи мене не так приваблюють. Я більше зацікавлена в роботі, в можливості реалізувати себе, мати певний статус серед людей. Наприклад, моя сестра — повна протилежність. Вона каже: “Я люблю домашній затишок, мені комфортно вдома”. А я — ні.
Я не можу довго сидіти вдома. Навіть у відпустці три дні — і мені вже хочеться кудись йти, щось робити. Якщо доводиться бути вдома тиждень чи два, відчуваю, що мені чогось не вистачає. Я працювала науковим співробітником. Мабуть, це й залишилося в мені з тих часів — оцей потяг до досліджень, до відкриттів, до чогось невідомого, чого ще ніхто не знав, — розповіла Ірина Ігорівна.
— Ще з моїх часів 8 Березня — це День жінки. Завжди перед цим святом, незважаючи на те, що я теж була дівчиною, жінкою, я вітала свою маму. Де б я не була, навіть після її смерті, я зберегла деякі речі, підписані для мами: картина на 8 Березня, ваза, букет… У мене був брат, нині покійний, і він теж завжди вітав нас із мамою цього дня.
8 Березня завжди було святом у кожному колективі. Я працювала в управлінні сільського господарства, і одного року нам чоловіки подарували вазу. У мене вона досі збереглася — красива, фарфорова, з травичкою, сонечком. Тому для мене, незалежно від того, святкують зараз 8 Березня чи ні, цей день залишається днем вшанування жінки – мами, бабусі, сестри…
Права можуть бути в суспільстві, в сім’ї… Чи треба за них боротися? Якби жінка була настільки підневільна, то, можливо, так. Але як зараз за ці права боротися? Раніше жінка в основному не працювала, була вдома, дбала про дітей, господарство, а чоловік був годувальником. Тоді, звісно, які в неї були права? Це як у султана в гаремі — які там у жінки права?
А зараз у нас жінки мають навіть більше прав, ніж чоловіки. Вона має спеціальність, роботу, може себе утримувати, слідкувати за собою. Немає жодної професії, яку жінка не могла б опанувати.
Тому я не розумію, за які права зараз боротися? Якщо ти хочеш здобути освіту — будь ласка. Раніше треба було мати знання, а зараз — головне гроші. Маєш гроші — можеш вступити куди хочеш, здобути будь-яку освіту, — розповіла Лідія Задорожна.
— Що для мене означає 8 березня? Моє дитинство, молодість… Навіть перші листівки з цифрою вісім і котиками — це була весна, це було свято жінки. Мамою може стати не кожна, а жінка – це образ весни, краси. І хай би що там говорили, хай які заборони чи зміни, але традиція залишиться. 8 Березня — це весна, це свято, це жінка.
Може, і правильно, що колись за права жінок боролися. Адже жінка має право бути скрізь: у політиці, на виробництві. В сім’ї вона теж багато значить. Що таке чоловік без жінки? Жінка — це все. Це мати, берегиня домашнього затишку. Поки є мати, поди пахне в хаті теплом і любов’ю. Ніхто так не переживає й не чекає, як жінка, — поділилася Любов Тенетко.
