У Переяславі відбувся мітинг-реквієм до 91-х роковин Голодомору 1932-1933 років. У пам’ять про тих, хто загинув мученицькою смертю, до меморіалу жертвам трагедії поклали квіти з колоссям пшениці та запалили лампадки, повідомляє Proslav.

Попри холодну вітряну погоду, на церемонії зібралося чимало людей. Адже чи не кожна українська родина має особисту історію про найбільшу трагедію в історії людства, що забрала мільйони життів.

У XX столітті українці пережили три голодомори: у 1921-1923, 1932-1933 і 1946-1947 роках. Наймасштабнішим був Голодомор 1932-1933 років, коли тоталітарний комуністичний режим СРСР здійснював геноцид українського народу.

За різними даними кількість загиблих складає від 7 до 14 мільйонів людей. У ті роки Україна не дорахувалася 25% свого населення, втрачаючи його по 25 тисяч осіб на день, по тисячі – щогодини, по 17 – щохвилини. Найвразливішою категорією жертв стали діти. Згідно із дослідженнями українських демографів, у ті часи померло понад 1.5 млн хлопчиків і дівчаток віком до 10 років.

На Переяславщині жертвами Голодомору стали 28 тисяч осіб із майже 110 тисяч жителів. З голоду тоді помер кожен четвертий мешканець району – втричі більше від кількості загиблих у Другій світовій війні.

Прийнятий у серпні 1932 року закон «про п’ять колосків» за розкрадання колгоспного майна, яким вважалися навіть кілька колосків на полі, передбачав  розстріл на місці та конфіскацію майна. За наявності пом’якшувальних обставин покарання передбачало 10 років ув’язнення в таборах.

Цей закон не мав прецедентів у світовій історії. Українці опинилися у смертельній пастці: фантастичні плани хлібоздачі прирікали селян на голодну смерть. Будь-які спроби врятуватися і приховати продукти загрожували конфіскацією всього їстівного або розстрілом. Карали навіть дітей, які намагалися знайти хоч якусь їжу.

Росія чинила масові вбивства в Україні під час Голодомору в 1932-33 роках та продовжує робити це зараз.

– Цього року ми втретє вшановуємо жертв сталінського геноциду в умовах повномасштабної війни, яка супроводжується геноцидними діями росії проти українців, – наголосила ведуча мітингу Людмила Леляк. – Сталін у XX столітті та Путін у XXI вдалися до геноцидів, бо інші методи упокорення українського народу не спрацювали. Сталін організував тотальну конфіскацію харчів, блокаду, посилив терор. Путін застосовував повномасштабне вторгнення, яке проявилося звірствами, порушеннями міжнародних законів та звичаїв ведення війни з боку російських військ. В умовах нинішньої російської агресії наша пам’ять про голодомори є чинником суспільної мобілізації українців і світової спільноти для протидії агресору.

Священнослужителі Православної Церкви України відправили поминальну панахиду за жертвами геноциду. Далі до слова запросили голову Переяславської громади Вячеслава Саулка. Він зазначив, що заходи, які проводять в Україні щороку, нагадують суспільству про важливість збереження історичної пам’яті та запобігання подібним трагедіям у майбутньому.

Юрій Авраменко – голова ГО «Шевченківське товариство «Тарасовий Заповіт», колишній співробітник НІЕЗ «Переяслав», а також дослідник та співавтор книги «Голодомор 1932-1933 років на Переяславщині». Історик розповів, що до Голодомору найбільшим селом у Переяславському районі були Помоклі – там проживало більше 5 тисяч людей. Від голоду померла половина жителів. У 2005 році Юрій Володимирович відвідав Помоклі й зафіксував спогади очевидців. Деякі з них зачитав на мітингу:

Артюх Євдокія Олексіївна 1917 року народження розповідала: «До голоду село Помоклі було велике. На нашому кутку Гаврилівці саме більше людей померло, бо тут земля – піски. Багато людей померло з голоду, страшне. Було, як ідеш по вулиці, так страшно і нікого не шкода. У кожній хаті померли. Коло нас, у Зозулиних, душ шість, мабуть, померло. У нас дід, баба і батько померли з голоду. Дід умер на Різдвяні святки. Діду було вже за вісімдесят. Баба за дві неділі перед Великоднем померла. На стіну похилилася і померла. Батько вмер за дві неділі перед Петра. Тітка Векла, батькова рідна сестра, викопала яму. Не було вже людей на кутку, щоб яму викопать. Діда й бабу поховали у домовинах, а батька замотали в якусь ковдру й поклали в яму. Під час голоду в нас нічого не було. Корови не було, ні курчати, ні поросяти. Їли бур’ян, щавель, акацію. Я була суха та страшна, а сестричка пухла. В неї ніженьки лопали і водичка текла. Вижили ми з сестричкою, бо були дуже дружні: як хтось дасть картоплину, то на двох ділили.»

Пам’ять жертв Голодоморів в Україні вшановують у четверту суботу листопада. Щороку в цей день о 16-й годині українці запалюють у вікні свічку, як вияв скорботи за загиблими і долучаються до Загальнонаціональної хвилини мовчання.