Сьогодні, 22 вересня, на Переяславщині відбулась церемонія прощання із солдатом Збройних Сил України Сергієм НІКІТІНИМ. Він загинув 16 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу села Журавка на Сумщині. Йому навіки залишилось 34 роки, розповідає Переяслав.City.

Провести в останню путь Воїна прийшли друзі, сусіди. Вони зустрічали траурний кортеж живим коридором від мосту через річку Броварка і аж до самого двору Героя. Провести свого Захисника в останню путь прийшло не лише все село, а й приїхало багато колег зі Старинської птахофабрики. Саме на цій роботі Сергій познайомився з майбутньою дружиною Марією, у них росте трирічна донька Софійка.

– Я однокласник Сергія, – почав свою розповідь Антон. – Ми з ним разом навчалися у Гайшинській середній школі до четвертого класу. А потім Сергій продовжив навчання у міській четвертій школі. У дитинстві він, як і більшість хлопчаків, полюбляв грати в футбол. Сергій вмів товаришувати. Ви знаєте, ця людська якість дана не всім. Мені дуже шкода, що він так рано пішов із життя.

Сусід Михайло також дуже шкодує про цю непоправну втрату:

– Він був чемним та гарним хлопцем, як, до речі, і його брати. У мами Люди три сина й усі вони служать у війську, захищають Україну. Старший пішов на війну ще в 2014 році. Сергія призвали на службу майже два роки тому. Нещодавно він приїздив у відпустку, казав, що в них все добре…

Про доблесть і воїнську відвагу Сергія Нікітіна свідчили його бойові нагороди: “Золотий хрест” від Головнокомандувача ЗСУ та медаль «Ветеран війни — учасник бойових дій», які на церемонії прощання несла почесна варта.

– Я знаю Сергія змалечку, – каже сусідка Тетяна. – На різдвяні свята він завжди приходив із ватагою хлопчаків до нашої хати колядувати та посипати. Чудовий був хлопчина. Коли підріс та одружився, то й дівчину взяв хорошу. Шкода її, що залишилась вдовою, а як же жаль і їхню маленьку Софійку, це ж дитина вже ніколи не побачить тата вживу…

– Сергій був дуже відповідальним та скромним працівником. Іноді, за виробничої необхідності, ми просили його попрацювати понад норму, то він ніколи, ні разу не відмовив. Коли потрібно щось було навантажити – ставав разом із вантажниками до роботи. Щось потрібно було прибрати, я знала, що Сергій мені не відмовить. Дуже відповідальний молодий чоловік.

Церемонію прощання мама Люда вирішила провести вдома у дворі, в якому виріс Сергій. Відспівували воїна священики Православної церкви України на чолі із настоятелем Пологовергунівської церкви отцем Андрієм. У проповіді він сказав:

– У Святому Письмі сказано, що Царство небесне здобувається силою. А чи можна вже докласти більше сили, як докладають наші воїни? Чи може хтось тут, на місці докласти більше зусиль, як доклав спочилий герой Сергій? Він переміг страх, який навіває диявол. Сергій переміг те, чого не можуть перемогти багато з нас – він без страху пішов захищати нас, і віддав життя для того, щоб могли жити ми, могли жити наші діти, могла в загальному жити наша Україна.

Я нещодавно повернувся з тих територій, де побував ворог. Там немає життя, навіть на тих територіях, які вже визволені понад два роки. Там ще лишився сморід цього “русського мира”. Не дай, Боже, нікому з нас відчути те, що відчули люди там. А щоб ми цього не відчули, щоб ми були вільними, на жаль, спочилий Воїн Сергій змушений був віддати своє життя…

Ми маємо пам’ятати всіх наших воїнів, які полягли, захищаючи рідну землю. Ми повинні розуміти, що якби в цих людях не було дару любові до України, до рідної землі, то ні нас вільними, ні України вільної не було б.

Під час церемонії прощання на кладовищі від Переяславської міської громади виступила секретар міської ради Лідія Оверчук:

– Дорога мамочко, брати, дружина, вся родина, всі люди, які прийшли, побратими, які разом служили, воювали, підтримували один одного, дорогі отці. Уже навіть немає слів, сльози просто котяться, як вода.

Скільки, Боже, скільки ми ще будемо хоронити наших героїв… Важко усвідомити, що молода людина, син, брат, чоловік, батько, просто однокласник, просто друг, комусь знайомий, комусь не знайомий, але пішов за нас з вами, він не просто там був, він… Він тримав чисте мирне небо, яке сьогодні над нами. Оце сонце, яке сьогодні світить, дякуючи йому, дякуючи таким, як він, ми сьогодні з вами живемо, просинаємося, і дякуємо Богу за те, що є такі герої, що є такі Сергії, за те, що вони дають можливість нам жити.

Я не знаю, які слова говорити, і їх просто нема на світі тих слів, які б забрали той біль, який відчувають люди, родина. Особливо мама, тому що вона віддала найдорожче – життя свого сина. І скільки б не було дітей, але який палець не поріж, кожен болить однаково.

Люди, давайте будемо пам’ятати, давайте будемо милосердними один до одного, всі, хто чим може, давайте будемо допомагати тим, хто тримає над нами мирне небо, тим, хто втратив своїх найдорожчих, тому що їм дуже важко. Дякуємо за Героїв, дякуємо за Сергія, за його жертовність. Дякуємо батькам за те, що виховали такого сина.

Від імені Бориспільського ТЦК виступив Олександр Молоткін:

– Ми знову стоїмо біля свіжої козацької могили. Якщо до цього в когось були питання, яка ж вона ціна свободи і нашої незалежності, то біля могили героя всі ці питання знімаються. Ось така вона ціна нашого з вами життя. Ось така вона ціна майбутнього нашого права жити на Богом даній землі, говорити рідною мовою, сподіватися на щастя для наших дітей.

Знову серце плаче кривавими сльозами, і знову ми навіть не будемо шукати слова, які б утішили рідних, ми їх просто не знайдемо. Наживо й без анестезії відірвали шматок серця і назавжди на душу ліг тяжкий камінь. Це неправда, що час лікує, ні. Можливо, біль стане трохи не такою гострою, але назавжди залишиться розпеченим цвяхом у серці.

Ось така вона ціна нашого життя…

Все, що ми епер можемо зробитит для Сергія, це схилити коліна в невимовній жалобі і вдячності перед тілом нашого козака, попросити в нього прощення за те, що чогось не зробили, аби його вберегти. Коли ти побачиш Бога, братику, то йому зможеш сказати, що ти не злякався і не відступив, попроси в нього сил для рідних пережити цю страшну біду, і попроси у нього сил для побратимів своїх, щоб вистояли і перемогли. Слава козаку Сергію! Героям слава!

Сергія Нікітіна з усіма військовими почестями: під трикратний автоматний салют та Гімн України поховали на кладовищі в Чирському.