9 березня на теренах України відзначають 210-ту річницю від дня народження духовного батька нашої Батьківщини, геніального поета Тараса Шевченка. Не оминули цю дату і в Переяславі, з яким тісно переплетене життя великого Кобзаря – тут, біля музею «Заповіту» Т.Г.Шевченка, провели мітинг. На місці події з-поміж десятків переяславців був і Proslav.
На початку зібрання, пом’янувши іменинника «не злим, тихим словом», присутні вшанували хвилиною мовчання пам’ять тих, хто ціною власного життя підніс українську державність, її мову та культуру та поліг на полі бою, захищаючи суверенітет України у горнилі російсько-української війни.
Після того почали говорити про Шевченка як про людину, наділену глибокими людськими почуттями, знайомили зі сторінками його біографії, свідчили про акти його пошанування вже в наш час. Зауважили, що у вирі війни саме слова Тараса Григоровича дають нам сили продовжувати боротьбу за свободу, вселяють надію і підтримують віру в нашу Перемогу. Вірш Івана Драча «Виклик» прочитала Аріна Овсієнко, вихованиця студії конференсу «Акцент» (керівниця – Влада Черненко).
«Тарас Шевченко – це наш духовний наставник і батько, з рядками якого живуть уже кільканадцять поколінь українців»
Як про символ українства, полум’яні пророчі рядки якого ми вбираємо в душу з самого дитинства, говорив про Шевченка голова Переяславської громади Вячеслав Саулко:
Піснею «Бандуристе, орле сизий» урочистий захід прикрасила учениця Переяславського ЦПТО Ангеліна Торчило, а надалі до слова запросили місцеву письменницю Римму Товкайло. Вона виголосила надважливу промову, на яку просимо звернути увагу наших читачів:
«Три літа» – це духовний заповіт Шевченка, послання генія Україні. Але вона його не отримала»:
«Дуже відповідально сьогодні тут щось промовляти. 210-річчя нашого національного поета, нашого генія, нашого пророка. Це дуже поважна дата, але я тут, аби нагадати про те, що 20 років тому в Переяславі видали книгу «Три літа». Колись я мала чимало її примірників, але я роздарувала їх відомим і відповідальним людям. Усі вони хотіли її мати. А я хотіла, аби вони привернули увагу до цього видання. Це було напередодні 150-річчя від дня укладення Тарасом Шевченком цієї книги тут, у Переяславі. Що змінилося за ці 20 років? Можливо, з нагоди цієї події у Переяславі відбувалися якісь наукові конференції, чи були читання цієї книги в музеї чи університеті, крім тих, які я проводила своїми силами? Я про таке не знаю. Навіть Валерія Федоровича Мормеля сьогодні тут немає – певно, не запросили, бо ж «не така це вже й велика персона, щоб його запрошувати». У 2021 році я перевидала цю книгу в такому варіанті, аби її зручно було читати дітям, студентам. Перевидала своїм коштом, коштом свого сина, який воює. Вона уся в мене розійшлася, бо не так багато її примірників у мене було. Але цього достатньо, аби люди знали про те, що така книга є і в цій книзі є, можливо, не до кінця готові відповіді на усі ті питання, якими живе Україна і світ сьогодні. Усі ті болісні питання, на яких зав’язана ця війна, яка не може ніяк закінчитися. І невідомо як закінчиться – бо люди не знають, не шукають цих відповідей. У цій книзі є напрямок і шлях, за яким Шевченко підказує нам, як вирішити проблеми і відповісти на виклики, які перед нами ставить сьогодні життя. Сподіваюсь, ця ідея вийде за межі Переяслава і буде видана в достатній кількості для того, аби проводити по ній Шевченківські читання по Україні і за її межами. Бо на неї звернули увагу лише діти, на яких так недаремно звертає свою увагу Тарас Григорович, пишучи «нехай гинуть у ворога діти». А наші діти хай зростають гетьманами, продовжують ту справу, яку колись починали козаки, які боролися за Батьківщину. Не можна жертвувати своїми дітьми для того, аби вони спокутували ті провини і помилки, які допустили старші покоління. Повинно щось змінитися. Я вас дуже прошу зробити з цього якісь висновки – ця книга є в міській та університетській бібліотеках. Я залюбки б пройшлася по всіх освітніх закладах громади, розповідаючи про цю книгу. У ній є дуже велика потреба. Чому мовчать науковці? «Три літа» – це духовний заповіт Шевченка, послання Генія Україні. Але вона його не отримала. Щось робімо з цим. Бо буде дуже погано, якщо ми відмовимося від послання людини, яку ми називаємо своїм національним Генієм. Такого не повинно бути».
Також під час мітингу вірш Олександра Олеся «В роковини Шевченка» прочитала ще одна вихованиця вищезгаданої студії конференсу «Акцент» Іванна Карпенко, а Софія Леонова, вихованиця вокальної студії «Вербиченька» (керівниця – Ганна Ляч) виконала пісню «Борітеся – поборете».
Сьогодні нам, українцям, як ніколи потрібні мудрість, хоробрість і терпіння. Мудрість – щоб усвідомити свій шлях, хоробрість – щоб не боятися ступати на нього, а терпіння – щоб не звертати з нього. Тоді зміни, про які мріяв і писав Тарас Григорович Шевченко, обов’язково настануть.
