#Переяслав_Nabok_історія З сивої давнини срібною пектораллю міста Переяслава були річки Трубіж та Альта: вони напували, несли своїми водами човни до Борисфена й далі в далекі країни, захищали від чужинців, регулювали забудову, слугували кордоном між історичною центральною частиною та колишніми форштадтами, хуторами.
Рельєф міста складається з рівнинного та м’якого підвищеного ландшафту. Основна забудова історичного середмістя знаходиться на низовині між заплавами річки Трубіж (місцева назва – Трубайло, що в перекладі зі старослов’янської означає труба — корінне русло) та його притоки річки Альти (місцеві назви Льта, Льтиця, етимологія гідроніму має дві версії: в германській мовній основі від alte – стара (р. Альта є на Скандинавському півострові; або від давньоєвропейського el-al – в значенні “текти”). Східна частина Переяслава (мкр. Підварки), розташована на підвищеному природному плато, яке пасмом оточує басейн лівого берега Трубежа. Заселеність даної місцевості відбулася за доби палеоліту й була обумовлена природними багатствами (щедрий чорнозем, заплавні луки) та сприятливими топографічними умовами (непрохідні болота, ліси).Заплава річки в Переяславі сягає в ширину у середньому 300 – 400 метрів, а ще тут було легко перетинати її піщане русло, щоб дістатися до головного водного шляху Дніпра (Борисфену) та його найзручнішої переправи Зарубського броду. Тож місто виникло на караванному шляху, що сполучав населення сходу (Хазарії) й заходу (Києва). Дослідники історії стверджують, що в заплаві Трубежа були мисливські княжі угіддя. До слова, про цей заплавний луг і нагірне пасмо здавна побутувала серед переяславців романтично-трагічна народна легенда про Турову Кручу. Події легенди відбуваються в давні часи, коли ще не спустошили землі руської численні війська монголо-татар. У ті часи Переяславом правив князь, юний, сильний та сміливий. Був він майстерним стрільцем, а весь свій вільний час проводив на полюванні. Одного разу зустрів він у лощині стадо турів із золотими рогами. Але погляд князя приваблювали не золоті роги чарівних турів, а дівчина неземної краси. Забув тоді князь і про полювання, і про челядь. Приступився до дівчини та й почав вмовляти стати його дружиною. Дівчина усміхнулася та відповіла князю: «Тоді я буду тобі жоною, як Трубайло назад вернеться». Зрозуміло, що річка навряд чи колись поверне свій хід, тому князь зрозумів, що красуня йому відмовила. Це розлютило закоханого юнака, він почав наполягати на своєму, загрожуючи знищити всіх чарівних турів. Зняв лук з плечей та почав стріляти тварин. Тури бігли від розлюченого князя, а він продовжував у них стріляти. Аж нарешті прибігли на високу кручу та й стрибнули у воду. Жоден з них не переплив річку, каменем лягли на дно. Сплеснула тоді руками дівчина. Прокляла вона князя: «Потопив єси моїх золоторогих турів, блукай же тепер по пущі по всі вічнії роки!..» З того часу блукав князь пущею та не міг знайти свого Переяслава. Відтоді утворився в урочищі Гать вир Ревучій. І кожної весни можна було почути глухий рев турів з-під води.Проте настане такий час, коли князь приїде на Турову Кручу і тоді «повстають тури і підуть собі шукати диких пущ по Вкраїні (цю народну легенду переповів у своєму оповіданні «Орися» Пантелеймон Куліш).
Від легендарних краєвидів Трубайла сучасникам дісталися осушені луки, поодинокі верби, очеретяні хащі з прихованим поліетиленовим сміттям. Щоправда, інколи природа таки намагається розкрити людям свою райську красу, то тоді весною щедро напуває Трубіж і він розливається досхочу між старими фортечними валами і підварською горою, і тоді, влітку оживають луки:квітнуть польові гвоздички, ромашки, деревій, цмін, сокирки, очітки, подекуди полунички, височіють бордові шапки реп’яхів…Але, все рідше стають повені. Якщо до початку ХХІ ст. Трубіж перетворювався в море майже щороку, то остання повінь була в 2018 р. Меліорація Трубежа, яка розпочалася ще в 1909 році і продовжилася в 1950-х роках минулого століття дається взнаки. Річка міліє,заростає. Зокрема це засвідчує Альта, яка вже “підкорилася” людському задуму й висохла майже до самої Спаської левади, де з усіх сил намагається ще жити. А були ж колись часи, ревіли на її заплавах козацькі гармати, топилися в трясовинні ляхи, а в 1920-х роках купалися в її водах прочани. Тепер лишається тільки назва…Альта, та оповідки про неї.
До посту додаю деякі світлини, коли Трубайло перетворювався на море, а в коменті подаю посилання на фільм Сергія Вовкодава 2018 р., коли була повінь на Трубежі.
