Порушення зору бувають різного рівня – людина може бачити погано або ж бути повністю незрячою. Більшість людей із порушеннями зору (близько 90%) мають залишковий зір, тобто можуть бачити контури предметів, відрізняти світло і тінь.

Хибно вважати, що людина з інвалідністю потребує допомоги лише тому, що має інвалідність. Незрячі люди можуть робити те ж, що й решта, наприклад, пересуватись містом чи користуватися транспортом. Але іноді без допомоги супроводжуючого це вимагає більше зусиль та часу.

В умовах війни, коли кожна секунда може вберегти життя, бажано, щоб у незрячої людини був супроводжуючий. Він зможе допомогти евакуюватись, дійти до безпечного місця, отримати гуманітарну допомогу, якщо буде така потреба.

Звертаючись до незрячої людини, дайте зрозуміти, що говорите саме до неї, наприклад, доторкнувшись до ліктя чи плеча.

Не хапайте зненацька людину за руки і не тягніть кудись, куди, на вашу думку, їй потрібно.

У розмові завжди говоріть напряму до людини, а не до її зрячих супроводжуючих. При зустрічі назвіть себе та людей, які поруч (якщо такі є).

Коли ви супроводжуєте незрячу людину, конкретно описуйте перешкоди на шляху («увага, сходинки» або «зараз буде бордюр»). Слово «обережно» не пояснює, яка саме небезпека попереду.

Більшість інформації про те, що відбувається навколо, незрячі люди сприймають за допомогою слуху. Однак буває важко зорієнтуватися, покладаючись лише на звуки. Тому якщо відбувається щось важливе, але не зрозуміле на слух, – опишіть це.

Це ж правило діє, якщо ви опинились з незрячою людиною у новому незнайомому для неї приміщенні. Обов’язково опишіть його, покажіть, де туалет, кухня та виходи назовні.

Бажано, щоб незряча людина перебувала у найближчому чи найзручнішому до виходу місці – це пришвидшить її евакуацію. Розкажіть людині про особливості приміщення, що можуть нести для неї небезпеку (наявність сходів, порогів тощо).

Описуючи приміщення, будьте конкретними – не кажіть «стілець там» та не показуйте жестами. Краще сказати: «Одразу зліва від дверей є маленький стіл» (описувати кімнати прийнято за годинниковою стрілкою).

Якщо ви хочете запропонувати людині сісти, не саджайте її, а покажіть, де розміщена спинка стільця.

Незрячі люди запам’ятовують, куди кладуть свої речі, щоб потім їх швидко та легко знайти. Тож дуже важливо не переставляти їх, навіть якщо ви маєте намір допомогти. Якщо ж ненароком переставили речі людини в інше місце – повідомте та покажіть, куди саме.

І найважливіше! Перед тим, як надавати допомогу незрячій людині, обов’язково запитайте, чи вона її потребує. Якщо вам відмовили – не ображайтесь, адже людина може бути цілком самостійною та незалежною. Якщо ж вашу пропозицію прийняли, запитайте, як правильно допомогти.

Наприклад, якщо ви супроводжуєте людину на вулиці, поцікавтесь, як їй буде зручніше йти поруч з вами (з якого боку, чи потрібно зігнути руку, щоб людина трималася її вище ліктя тощо).

Більше чітких інструкцій та порад спеціалістів про те, як діяти в умовах воєнного часу, щоб допомогти найуразливішим верствам населення: сім’ям із дітьми, людям старшого віку та людям з інвалідністю, у Довіднику безбар’єрності. 

Довідково

«Довідник безбар’єрності» — це гід з коректного спілкування. Він створений за ініціативи першої леді Олени Зеленської у співпраці з громадськими організаціями, правозахисниками, психологами, батьками, які виховують дітей з інвалідністю, українськими та міжнародними експертами.