За свої недовгі 47 років життя борець за Україну виніс багато випробувань. Своєю мудрістю в листах з тюрми поет ділився з сином Дмитром.
Пропонуємо вам кілька настанов Василя Стуса, які він дав своїй дорогій дитині.
Характер – це головне
Коли Ти матимеш свій характер — щоб був по Тобі і щоб був міцний, то буде найважливіше — за всякі там університети. Бо характер — це фундамент для майбутньої будівлі. Коли він міцний, то на ньому можна зводити хмарочоси, він витримає будь-яке навантаження.
Людський характер, правда, на відміну од будівлі, виробляється чи не на все життя. Кожен великий іспит життьовий показує, чого вартий підмурок. Він може зруйнуватися — коли слабкий (орли стають свиньми), може підруйнуватися, а може не тільки витримати все, а ще й зміцніти. Як на мене, люди зі своїм характером без вищої освіти кращі за людей із ромбом, але без характеру.
Безхребетні досягають успіху легше, але живуть нецікаво
Мені подобаються люди, що, як кажуть, “пруть буром“, тобто, мають свій норов. Ці люди — нещасливі в житті, зазнають усіляких страждань (щасливі — здебільшого безхребетні, ті, що, як покірне телятко, дві матки ссуть).
У житті доводиться обирати: або цікаву муку або нецікаве щастя.
Бути собою
Буває часто: людина знає бозна-скільки, але розмовляти з нею вкрай нудно, бо вона нічого не тямить розповісти цікаво: в неї нема свого стержня, хребта, до якого кріпиться вся кісткова система. Тобто, така людина не має самої себе (все інше — телевізор, машину, дачу, штани, професію — має!). Це гарба сіна, сяк-так наваленого на купу, під якою пищить, як руда миша, квола натурочка маминого мазунчика — хай навіть і з сивим волоссям на голові.
Це — вкрай безнадійний варіант людського існування, бо тут уже ніхто не порятує — коли немає самого себе. А коли людина має себе, свій хребет, свій центр, свою основу, свою гравітацію, сказати б, тоді все падає на свої місця — і людина схожа на Ейфелеву чи Останкінську башту, а не на гарбу сіна.
Хочу, щоб Ти був схожий на башту, а не на гарбу сіна.
Вести щоденник
Я вже Тобі радив, сину — вести щоденник? Веди його. Це виробляє стиль, спонукує до глибшого думання. Нехай це буде щоденник Твоїх почувань, емоцій, думок. У ньому Ти ніби стаєш жити в двох особах: той — що живе, і той, що спостерігає за собою. Ніби існуєш у двох проекціях.
Це ніби перше збагнення Вічності, таємниче циганське дзеркало, яке ворожить, нічого ясно не кажучи, а тільки натякаючи (знаєш мову ворожок?).
Остерігатись телевізора і не дивитись поганих фільмів
Погані фільми дивитися — шкідливо, як і погані читати книги. Вони зменшують, а не збільшують читача. Краще вже — кудись у парк, ліс, на озеро, в концерт.
Бійся телевізора, подивляйся тільки справжній мінімум. Є такі хвороби, які непомітно посідають людину. Одна з них — любов до телепередач.
Список книг, які радив Василь Стус прочитати своєму сину
- Вірші Бориса Пастернака (цитата: «Це — геній. Вчи його вірші напам’ять, повторюй про себе — під кожен настрій, аби розжувати, розчовпати, що це геній. Який він майстер — душі!»)
- Поезія Гете
- Поезія Рільке
- Л.Толстой «Дитинство. Отроцтво, Юність»
- Селінджер “Над пропастью во ржи“.
- Оповідання В.Распутіна .
- І.Еренбург «Люди, роки, життя»
- “Іудейська війна“ Ліона Фейхтвангера (це три великі прецікаві романи).
- Іван Франко (вірші, велику прозу, поеми, особливо — “Мойсей“, “Похорон“),
- Леся Українка (драми).
- Альбера Камю “Сторонній“ і оповідання-нариси.
- Біблія
- Коран
- Драми Шекспіра
- Достоєвського (насамперед «Ідіот», «Брати Карамазови», «Біси»).
- Драми Г.Ібсена і Теннессі Уїльямса.
- Японська проза (Кобо Абе, Ясунарі Кавабату, Кендзабуро Ое, Акутагаву Рюноске)
- Роботи філософів-стоїків Монтеня, Боссюе.
- Р.Коуэн «Історія життя»
- Дж. Силк «Великий вибух»
