У серпні набули чинності зміни щодо порядку забезпечення українців з інвалідністю житлом, пристосованим до їхніх потреб. Особи з інвалідністю можуть поміняти своє житло на нове помешкання. Це лише один із викликів, із якими стикаються люди з інвалідністю в Україні. Як держава піклується про людей з інвалідністю і які проблеми існують сьогодні, дізнався Центр громадського моніторингу та контролю.

Боротьба за статус

За даними Держстату, станом на 1 січня в Україні проживає 2 мільйони 703 тисячі людей з інвалідністю. Серед них 163,9 тисяч дітей.

Залежно від стану здоров’я людини, інвалідність поділяється на три групи – I, II та III. До першої належать особи з найгіршими втратами здоров’я. Вони не здатні обслуговувати себе у побуті, потребують постійної допомоги чи нагляду. Люди з інвалідністю другої групи мають важкі захворювання, травми або вроджені вади, але вони не потребують постійного догляду чи допомоги у побуті. Третю групу становлять особи, які мають помірні функціональні порушення в організмі, однак все одно потребують соціальної підтримки і захисту. Відповідно до інформації Дежрстату, в Україні налічується 222,3 тисячі людей з інвалідністю першої групи, 900,8 тисяч – другої групи і 1 мільйон 416 тисяч – третьої групи.

Визначає групу інвалідності Медико-соціальна експертна комісія за місцем проживання чи лікування. Процедура досить довга і забюрократизована, але часто ще й корупційна. Адже від того, яку групу інвалідності призначить комісія, залежать кількість пільг та розмір соціальних виплат.

«У самій системі того, кому дають інвалідність, а кому ні, закладена велика корупційна складова», – вважає керівниця ГО «Афіна. Жінки проти раку» Ніна Резніченко.

В українських медіа є достатньо історій, коли комісії вимагали хабаря за призначення інвалідності. Для прикладу, у Кременчуку 2016 року поліція затримала лікаря-невролога Руслана Серажима за вимагання 15 тисяч грн під час оформлення інвалідності.

Залежність від держави

Згідно із законодавством, держава забезпечує соціальний захист людей з інвалідністю. Найперше – це пенсія чи соціальна допомога, які призначаються залежно від групи інвалідності та страхового стажу особи. Люди з інвалідністю мають право на безоплатне отримання ліків і санаторне лікування, безоплатний проїзд, безплатні засоби реабілітації (милиці, візки, протези) чи навіть авто. Вони мають пільги у навчанні і працевлаштуванні. Також 1 серпня набув чинності закон, який дозволяє людям з інвалідністю обміняти своє житло на таке, яке пристосоване до їхніх потреб.

За даними уряду, у 2020 році фактично працювало 410 426 людей з інвалідністю.  У Міністерстві соціальної політики вважають, що принаймні ще 1,5 млн осіб з інвалідністю могли б працювати. Однак наразі вони або стикаються із дискримінацією, або просто не знають, як реалізувати свої права. За українським законодавством, роботодавці зобов’язані створювати робочі місця для людей з інвалідністю: одне місце на підприємстві зі штатом 8-25 працівників і 4% від штату – на більших підприємствах.

Утім, перелічені вище соціальні пільги для українців з інвалідністю є недостатніми, на думку фахівців. Адже вони не спрямовані на інтеграцію осіб з інвалідністю у суспільство. Чи не найбільша проблема зараз – відсутність безбар’єрного простору в українських містах.

«Наша система соціального захисту прийшла з радянських часів та направлена на те, щоб людина залишалася пасивною. Тобто пільги даються для того, щоб людина залежала від держави. Таким чином ми не досягаємо мети – людина не стає незалежною», – вважає Ніна Попова, колишня експертка Директорату захисту прав осіб з інвалідністю Міністерства соціальної політики України.

На шляху до інклюзивності

За останні роки в Україні почали більше звертати увагу на потреби людей з інвалідністю, зазначають експерти. Зокрема, 2019 року почали діяти інклюзивні будівельні норми. Вони вимагають оснащення публічного простору пандусами, тактильною підлогою, дублювання інформації та позначок шрифтом Брайля тощо.

Також відбулися позитивні зрушення в системі освіти. Діти з інвалідністю зараз навчаються не в окремих інтернатах, а в загальноосвітніх школах. У 2020/2021 н.р. в інклюзивних класах навчалися 25 078 учнів. За інформацією МОН, це майже в 10 разів більше, ніж 5 років тому.

Щодо працевлаштування, то в червні за підтримки Ради Європи Мінсоцполітики разом із громадською організацією «Громадський рух «Соціальна єдність» започаткували проєкт «Працюй вільно». Він передбачає розвиток комунікаційної платформи vilno.org, де люди з інвалідністю зможуть шукати роботу, а роботодавці – проводити співбесіди в режимі онлайн.

«Цей проєкт – про зміну стереотипів, про наближення послуг для людей з інвалідністю, про покращення діалогу між роботодавцями та особами з інвалідністю», – зазначила заступниця Голови Офісу Ради Європи в Україні Олена Литвиненко.

За словами експертів, прогрес щодо інклюзії людей з інвалідністю є, але попереду ще дуже багато роботи. Чоловіки та жінки з інвалідністю в Україні повинні мати такі самі можливості, як і решта громадян. Для цього вони повинні мати вільний доступ до будівель, транспорту й інфраструктури, інформації