«Камені спотикання – це проект німецького скульптора Гунтера Демніга»

«Камені спотикання»…

Це камені пам’яті…

Маленькі, з великою силою!

В пам’ять про спалених,

                                               Живцем закатованих,

      Розстріляних на світанні…

      Камені спотикання…

      Камені пам’яті…

      Гунтера  Демніга – задум у них!

      Поколінням майбутнім – це посилання!

      Це вічне  нагадування для живих!

Їх по світу багато заклали.

Не закінчиться, мабуть, їх лік…

Щоб народи усі пам’ятали:

Це нацизм вкоротив людям вік!

У 2009 році за ініціативи Переяслав-Хмельницького відділення Міжнародної громадської організації «Міжнародний фонд «Взаєморозуміння і толерантність» наше місто (перше в Україні) долучилося до реалізації європейського проекту «Камені спотикання». Мета проекту, автором якого є німецький скульптор Гунтер Демніг, – увічнити пам’ять про людей, які стали жертвами націонал-соціалізму.  Перші чотири «камені» було закладено в 2009 році в пам’ять про розстріляну Естер Дікінштейн, яка була директором єврейської школи, юних Єфросинію Пасацьку та Тетяну Трохименко, яких було спалено на каторжних роботах у Німеччині, а також в пам’ять про вчительку Марію Яківець, яку було закатовано за зв’язок з партизанами. 

У листопаді 2011 року «Камені спотикання були закладені в пам’ять про вчителя Якова Білошицького (вул. Сікорського Михайла, 4 (Московська, 4), школа №2) та  лікаря-підпільника Григорія Бєляєва (вул. Б.Хмельницького, 137, лікарня).

Про Марію Яківець    (гімназія)

У 1943 році поліцаї викрили діяльність партизанського  загону, що діяв на Переяславщині.  Зв’язковою цього загону була двадцятип’ятирічна Марія Яківець. ЇЇ заарештували і катували з надзвичайною жорстокістю: цькували собаками, посадили в бочку, набиту цвяхами, і катали у ній, аж допоки кров жертви не потекла з неї струмками. ..

«Камінь спотикання» біля гімназії – це місце, де можна схилити голову перед нескореністю відважної жінки, подвиг якої навіть через десятиліття нагадує про страшні злодіяння фашистів і є прикладом героїзму та відданості Батьківщині.

Про Тетяну Трохименко та Єфросинію Пасацьку  (школа №1)

Не думали і не гадали,

Що силою позбавлять рідної землі.

Невільницями рейху вони стала,

Життя і мрії всі дісталися війні.

Хотілось стати кетягом калини.

Та мрії нездійсненними були.

Відчути подих вітру з України

Вони уже ніколи не змогли,

Бо розчинились попелом  в віках…

А він набатом закликає всюди:

«Хай буде мир в державах і світах,

І всіх загиблих пам’ятають люди!»

Вклонімося ж усі їм на світанні!

Вони – у цьому камені,

Що зветься «камінь спотикання».

У травні 1942 року юну Єфросинію Пасацьку та Тетяну Трохименко разом із іншими переяславцями було насильно вивезено до на примусові роботи до фашистської Німеччини. Вони працювали в місті Хемніц на голковій фабриці. Вижити дівчатам  не довелося. За свідченнями Віри Карпівни Шеренговської та Ольги Антонівни Гануш, вони  були спалені разом з хворими на туберкульоз.

Вічна їм пам’ять…

Про Естер Дікінштейн (вул. Гімназійна (біля ЖЕКу)

Цей символічний «Камінь спотикання» вмуровано у бруківку на території колишньої єврейської школи імені Шолом-Алейхема в пам’ять про Естер Аронівну Дікінштейн. Естер Аронівна очолювала навчальний заклад у довоєнний період, а також у роки війни. Переяславці, живі свідки минулих подій, згадують її як справжню Людину і справжнього Вчителя. Усю себе Естер Аронівна присвятила своїм учням, дбала про них, як про рідних дітей.  «Її життя – це життя, прожите для людей», – стверджує Меланія Феофанівна Василенко. От тільки обірвалося воно занадто рано й занадто страшно… Навесні 1942 року  Естер Дікінштейн було розстріляно.

Про Якова Білошицького   (школа №2)

Яків Федорович Білошицький народився 20 жовтня 1893 року в селі Журба Овруцького району Житомирської області. У довоєнний період він працював завучем та викладав хімію в школі № 2 нашого міста. У 1943 році Якова Білошицького було заарештовано за зв’язок з підпіллям. Як свідчать архівні документи, у Німеччині він спершу був зайнятий на підневільних роботах. Згодом (можливо, за непокору чи спробу втечі) його було відправлено до концтабору Дахау. 30 жовтня 1943 року Якова Білошицького було переведено до концтабору Бухенвальд. Тут він був зареєстрований під номером 35023 як політичний в’язень. 08.03.1944 року Яків Білошицький помер. Причиною смерті вказано серцеву слабкість. Хоча, як стверджують історики, в таких випадках у рядку «Причина смерті» справедливіше було б написати: «Був закатований».

Свідчення Варвари Михайлівни Лиховид: «До 1941 року Яків Федорович Білошицький працював завучем школи №2. Яків Федорович викладав також хімію, а його дружина Наталія Хомівна – «Конституцію». Вони мали двох доньок. Яків Федорович був людиною доброю і простою. Одягався він просто, ходив у простих ялових чоботах. Хімію Яків Федорович знав досконало. А ще він умів надзвичайно  дохідливо пояснити складний матеріал. І досі пам’ятаю, як одного разу Яків Федорович поставив нас  посеред класу, ми взялися за руки і під керівництвом вчителя розпочали вивчення теми «Валентність». Я й досі пам’ятаю ті його пояснення.  Після війни розповідали, що Яків Федорович загинув у Бухенвальді. Цю трагічну новину ми, його колишні учні, зустріли з гіркотою. Не хотілося вірити в те, що такою людини вже нема серед живих…»

 Свідчення Рози Ісаківни Просяннікової: «Мене вберіг від смерті Яків Федорович Білошицький, мій шкільний вчитель. Це він попередив мене, 16-ти річну дівчину про те, що планується масове знищення єврейського населення Переяслава. Коли б не Яків Федорович,  я була б у числі тих, кого було розстріляно в Переяславському «Бабиному яру».

Яків Білошицький в період окупації  врятував не одне життя. У Бухенвальді від голодної смерті рятував  молодого хлопця Дмитра з Ковалина,  не раз віддаючи йому свою добову норму харчів.

Волонтерсько-пошуковий загін клубу «Пам’ять серця» Будинку освіти керівник Анелія Ковальська) провів велику пошукову роботу, щоб встановити місце загибелі Якова Білошицького. Адже раніше вказувалося про те, що його розстріляли у 1943 році в Переяславі.

 Про Григорія Бєляєва (лікарня)

Григорій Бєляєв (рік народження – 1916) був родом із Києва. У Переяславі він з’явився вже в період окупації. Працював лікарем.  Як свідчать архівні документи, лікар Григорій Бєляєв видав майже дві тисячі фіктивних медичних довідок про хвороби та непрацездатність, які врятували не одну сотню молодих переяславців від відправки на примусові роботи до фашистської Німеччини в роки Другої світової війни. За зв’язок з партизанами Григорія Бєляєва розстріляли.

 У липні 2017 року було закладено три «Камені спотикання» в пам’ять про жителів нашого міста (євреїв) Лейвика Гехтмана (1885 року народження), Марію Фальковську (1898 року народження) та Йосипа Лівшиц (1941 року народження)  біля приміщення колишньої синагоги (нині фабрика художніх виробів), яких було розстріляно в 1941 році  в Переяславському «Бабиному яру».

Місто Переяслав-Хмельницький – це місто історії, місто-музей.

Кожного року воно приймає майже сотні тисяч туристів з різних куточків нашої країни та інших держав. І майже всі вони вклоняються «Каменям пам’яті». Вклоняються пам’яті людей, які стали жертвами Другої світової війни. Екскурсійним маршрутом «Дорогою пам’яті» у різні пори року проходять учні шкіл міста та району. Постійний догляд за «Каменями пам’яті» здійснюють волонтери клубу «Пам’ять серця» Будинку освіти  та закладів освіти, на території яких вони закладені.

 

 

 

 

 

Додати коментар