Концентраційний табір – один з тих жахів, який назавжди закарбувався в людській пам’яті, тому 11 квітня світова громадськість згадує події весни 1945 року. Друга світова війна наближалася до свого фінального завершення. Німецьке командування прийняло нелюдське рішення, від якого навіть зараз застигає кров, про тотальне винищення в’язнів концтаборів. Фашистська каральна машина доживала останні місяці і ставала все агресивнішою. А вся нелюдська лють падала на полонених і в’язнів таборів.
Минуло вже сімдесят чотири роки з того часу, як від неминучої смерті були врятовані в’язні Бухенвальду. 11 квітня 1945 року о третій годині ночі організатори повстання передали по радіо: “Вставайте, час настав!”. Повсталих підтримали передові загони радянських і союзних військ, і від смерті було врятовано майже сто тисяч полонених. А згодом визвольна хвиля покотилася далі і були звільнені В’язні концтаборів Заксенхаузен, Дахау, Равенсбрюк та інші.
Для людей, які пройшли всі жахи війни, найголовнішою цінністю є мир. Вони не думали про високі нагороди, звання, медалі. Без жалю віддавали своє життя за Вітчизну, за лагідні руки мами, за спокійний дитячий сон. Війна опалила їхні серця, сивиною побілила голови, але душа жила святою любов’ю.
З кожним роком Велика Вітчизняна війна на крок віддаляється від нас. Та забути звитягу батьків, дідів, прадідів неможливо. Блакитне небо для нас – їхній дарунок, промені щастя в наших очах – від них. На жаль, усе менше серед нас ветеранів, які вижили після тортур фашистських концтаборів, але пам’ять про них живе. З року в рік, весняного дня, ми приносимо квіти до пам’ятників загиблим у війні, зі щемом в душі приходимо туди, де стояли страхітливі мури концтаборів.
Ті, що залишилися в живих, сьогодні згадують усі ті роки з болем. Скупа чоловіча сльоза навертається на очі ветерана. Головне, щоб це більше не повторилося. “Щоб не повторилося”, – відлунює в наших серцях.
Переяслав-Хмельницька міська рада
Виконавчий комітет
Міський голова Тарас Костін
