Вчора, 26 жовтня, Переяслав-Хмельницька міська рада прийняла рішення Про поверння історичної назви міста Переяслав.  Пропонуємо вашій увазі коментар юриста Віталія Коваленка, про те як діяти, якщо ваш населений пункт чи вулицю перейменували чи повернули історичну назву:

– Негайно міняти документи після зміни назви міста, села, вулиці, провулка, площі тощо, жителям не потрібно. Цим тільки лякають, необізнаних. Документи, що засвідчують право власності залишаються в силі.

При здійсненні продажу ці документи будуть замінюватися за загальною процедурою. Що стосується реєстрації місця проживання – “прописки”, то взагалі не передбачено обов’язково змінювати “штамп” у паспорті у зв’язку зі зміною назви. Нова назва міста чи вулиці може з’явитися в паспорті, коли людина змінила прізвище і тому йде міняти документи, або ж купила квартиру на тій же вулиці і потрібно змінювати місце реєстрації.

Юридичні особи так само змінюють дані про назви в загальному порядку при внесенні змін, пов’язаних зі зміною складу своїх учасників (засновників, власників), структури управління тощо. Завдяки Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку відкриття бізнесу» від 15.04.2014 р. № 1206-VІІ суб’єкти господарської діяльності з 31.10.2014 р. провадять свою діяльність не використовуючи печатки. Тому і витрати на виготовлення печаток, при зміні назви населеного пункту, суб’єкти підприємницької діяльності не понесуть.

Єдине, на що потрібні кошти після перейменування – це таблички з назвами і дорожні знаки з покажчиками, які будуть виготовлятися за кошти міського бюджету або за кошти меценатів.

В ТЕМУ:

Про повернення місту Переяславу-Хмельницькому його історичної назви

Історія знає численні приклади, коли під впливом певних історичних подій населені пункти змінюють свої назви, деякі й по кілька разів. В Україні чимала кількість міст, містечок та селищ, як правило, отримували нові «імена» в залежності від зміни історичних епох, потрапляння під протекторат тих чи інших державних утворень.

Чи не наймасовішим цей процес виявився у радянський період вітчизняної історії. Саме тоді сотні населених пунктів Української РСР було перейменовано у відповідності до нової комуністичної ідеології. У дусі часу на честь героїв та подій, що увічнювали соціалістичний поступ радянської влади у масовому порядку перейменовувалися не лише міста та села, а й вулиці, підприємства, господарства, навчальні заклади тощо.
Наше місто також зазнало перейменування у цей період, а саме у жовтні 1943 р. І хоча його сучасна назва – Переяслав-Хмельницький – на перший погляд, не є радянським ідеологічним штампом, а навпаки, вшановує постать визначного державного діяча, який чи не найбільше зробив для ствердження української національної держави, слід таки визнати – виникла вона в кращих традиціях радянської епохи.
Згідно постанови президії Верховної ради УРСР, Раднаркому України і ЦК КПБ (У) від 11 жовтня 1943 р., 12 жовтня 1943 р. було видано наказ президії Верховної Ради Радянського Союзу “Про перейменування міста Переяслава на місто Переяслав-Хмельницький” (Известия Советов депутатов трудящихся СССР, 13 октября 1943 г.). У наказі зазначалося, що зміна назви відбулася на честь “відзначення пам’яті великого сина українського народу (…) основоположника союзу російського і українського народів – Богдана Хмельницького”. Отже, враховуючи перебіг подій на фронтах, кон’юнктурний підхід у формуванні позитивного іміджу визволителів, тодішні радянські ідеологічні функціонери спрямували свою увагу саме на відновлення історичної пам’яті про звитяжну й жертовну боротьбу українського народу, символом якої було обрано гетьмана Богдана Хмельницького.
Окремо слід вказати на той факт, що під час однієї з найбільш трагічних та кривавих за масштабом звитяг Другої світової війни – форсування Букринського плацдарму, задля визволення Києва до 26-ї річниці Жовтневої революції – Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 жовтня 1943 р. встановлено Орден Богдана Хмельницького I, II і III ступеня, яким нагороджувалися «командири та бійці Червоної Армії та Військово-морського флоту, керівники партизанських загонів і партизани, що виявили особливу рішучість та уміння в операціях з розгрому ворога, високий патріотизм, мужність і самовідданість у боротьбі за визволення радянської землі від німецьких загарбників». Тоді через провину військового командування сотні тисяч бійців Червоної Армії кинуто на безглузду смерть. Сотні мешканців, чоловіків, жінок та юнаків з нашого міста та району мобілізованих на будівництво переправи через Дніпро загинули або зазнали каліцтва.
Наше місто відіграло важливу роль у формуванні вітчизняної державності у давньоруську та козацьку добу. Чимало визначних постатей пов’язано з його тривалою історією й можна сперечатися щодо визначальної ролі кожної з них. Окрім Богдана Хмельницького з Переяславом асоціюються імена Івана Мазепи, Григорія Сковороди, Тараса Шевченка та багатьох інших світочів українського народу. Особа гетьмана Богдана Хмельницького, однозначно вписується в пантеон тих діячів національної еліти, що заслуговують гідної пошани наступними поколіннями за свій вагомий внесок у становлення української держави. Проте кон’юнктурний характер перейменування, а також ті ідеологічні спекуляції, що супроводжували радянську політику пам’яті унеможливлюють об’єктивне сприйняття факту втручання радянського історичного міфу у формування свідомості сучасних поколінь українців. Місто Переяслав-Хмельницький, завдяки цілеспрямованому пропагандистському впливу радянських ідеологів здобуло імідж місця, де було покладено початок багатовікової дружби двох «братніх народів» російського й українського. Насправді вітчизняними істориками й політологами доведено той факт, що події Переяславської Ради носили характер тимчасового військового союзу у боротьбі проти зовнішньої загрози. Нав’язане ж пізніше тлумачення цієї події, як «воз’єднання», ніщо інше як вигідний ідеологічний штамп, яким послуговувалася Росія для забезпечення своїх територіальних претензій щодо українських земель.
У практиці тогочасних перейменувань пов’язаних з значимими іменами національних героїв, окрім зміни назви міста Переяслав на Переяслав-Хмельницький (12 жовтня 1943 р.), слід відзначити факт перейменування Переяславського району на Переяслав-Хмельницький (11 березня 1944 р.) та Корсунського району на Корсунь-Шевченківський (3 травня 1944 р.)
Подібна практика продовжилася й в подальшому, коли на честь видатного державного діяча і полководця Богдана Хмельницького та в ознаменування 300-річчя возз’єднання України з Росією Указом Президії Верховної Ради УРСР від 16 січня 1954 року місто Проскурів перейменували на Хмельницький, а область з Кам’янець-Подільської – на Хмельницьку.
У додатку наведено деякий матеріал, що засвідчує наявну ідеологічну маніпуляцію, наслідком якої й стало перейменування міста Переяслава у Переяслав-Хмельницький.
Отже, на прикладі подібної практики бачимо, що радянська влада вдалася до подібних перейменувань в контексті поширення свого ідеологічного впливу та бажання зміцнити власне домінування в Україні.
Ідеологічне забарвлення процесу перейменування Переяслава-Хмельницького доводить, що воно, як і інші подібні перейменування, було свідомо здійснене з метою утвердження панування радянсько-комуністичної ідеології та поширення імперського впливу на територію України. В умовах сучасної гібридної агресії, а, по суті, війни Росії проти України, що окрім військової та економічної складової має ще й прояви інформаційно-ідеологічного протистояння. Нашому суспільству важливо на практиці відмовитися від сповідування радянських ідеологічних штампів як на державному рівні, так і на рівні місцевих громад.
Місто Переяслав-Хмельницький має понад 1000-літню історію, є одним з найдавніших міст нашої держави. У давньоруських літописах Переяслав поруч з Києвом та Черніговом визнається важливим політичним центром Русі. Літописні джерела показують, що легенда про його заснування пов’язана з іменем рівноапостольного князя Св. Володимира, хрестителя Русі. Також при згадці переяславського князя Володимира Глібовича 1187 р. виникає перша письмова згадка етноніму «Україна».
Враховуючи це, вважаємо за доцільне повернути місту Переяславу-Хмельницькому його історичну назву Переяслав.

ДОДАТОК
З Великої Радянської Енциклопедії видання 1935 p.
«Хмельницкий Богдан-Зиновий Михайлович, — политический деятель середины 17 в. в Польше и на Украине, имя которого связано с крупнейшей крестьянской войной на Украине, именуемой в дворянско-буржуазной историографии “Хмельничиной”; предатель и ярый враг восставшего украинского крестьянства. (…) Известен своим участием в походах польских и казацких войск против Турции и Московского государства.
(…) «Переговоры с Москвой тянулись три года и завершились в 1654 известным Переяславским договором, который ознаменовал собою союз украинских феодалов с русскими и по существу юридически оформил начало колониального господства России над Украиной». [Большая Советская Энциклопедия. – М., 1935. – Т. 59. – С. 816–818].

Цитата Сергія Єкельчика
«Чернетки постанов Президії Верховної Ради СРСР про заснування ордена Богдана Хмельницького і перейменування Переяслава, а також більшість супровідних пропагандистських матеріялів готувалися в Києві і всі ці тексти містили тезу про «єдиний правильний шлях». Підтверджуючи, що українська національна мітологія підпорядкована російській, республіканські ідеологи конструювали прийняту версію української, радянської пам`яті. Творчій інтелігенції це дозволяло продовжувати патріотичну пропаганду. Тринадцятого жовтня центральна і республіканська преси оголосили про перейменування Переяслава на Переяслав-Хмельницький – «на відзнаку пам’яті великого сина українського народу, державного діяча і полководця України Богдана Хмельницького». Підкреслюючи заслуги гетьмана в об’єднанні України й Росії, газета «Радянська Україна» дала особливо яскравий приклад нестримної патріотичної риторики, піднісши Хмельницького до рівня батька нації: «В жилах нашого народу тече, буяє, кипить гаряча кров Богдана Хмельницького». [Єкельчик С. Імперія пам’яті. Російсько-українські стосунки в радянській історичній уяві / Сергій Єкельчик. – К.: Критика, 2008. – 303 с. ¬– С. 73-74].

Тарас НАГАЙКО, кандидат історичних наук, член Національної спілки краєзнавців України, голова громадської культурно-просвітницької організації «Переяславський Скарб»