Питанням повернення місту історичної назви «Переяслав» міська влада вперше зайнялась в 2000 році. Було прийнято рішення провести місцевий референдум разом із всеукраїнським. Створили ініціативні групи, зібрали підписні списки. В цей же час обком КПУ спільно з місцевими комуністами подав позов до місцевого суду про відміну референдуму, оскільки у підписних списках були допущені порушення. Справді, майже всі підписанти вказували свою адресу «м. П-Хмельницький». Суд, який отримав рекомендацію зверху, визнав ці недоліки як суттєві порушення і прийняв рішення на користь КПУ. Терміни для повторного збирання підписів минули, і таким чином місцевий референдум не відбувся. 

Наближалася дата 350-річчя Переяславської козацької ради, і розгляд цього питання вже вважався недоречним. А в 2005 р. після помаранчевої революції мої повноваження як міського голови були достроково припинені.

Я досі жалкую, що не вдалося повернути місту рідне, правильне ім’я. Разом з тим мене тішить, що разом з депутатами, керівниками міста ми прийняли статут територіальної громади, повернули герб та прапор міста, 12 вулицям та двом площам – історичні назви, історико-етнографічний заповідник став національним, а педінститут отримав статус університету.

В цьому році ми відзначаємо 25-річчя незалежності України, а наше місто до цього часу має ім’я, яке було нав’язане зверху тоталітарним комуністичним режимом. У рамках закону про декомунізацію більше тисячі населених пунктів України уже повернули свої споконвічні імена.

Міський голова Тарас Костін має намір та бажання повернути місту історичне ім’я. Обговорювалося це питання на громадських слуханнях у мікрорайонах міста. В переважній більшості жителі підтримують ініціативу міського голови. Інститут національної пам’яті надіслав позитивний висновок. Буквально на днях, 26 травня, це питання буде розглядатися на сесії міської ради. Отже, ми стоїмо перед вибором: за радянське минуле, чи за патріотичне, цивілізоване майбутнє?

Повернення нашому місту ім’я Переяслав – це відновлення історичної справедливості, акт гуманності перед нашими предками, переяславцями, переяславською природою.

Переяслав – унікальне ім’я, корінне, історичне, вічне, дане Богом. Саме це ім’я буде об’єднувати всіх жителів громади, буде чинником, стимулом для прогресу, розвитку території.

Ім’я міста визначає його історію, характер, побут, архітектуру, культуру, транспортну інфраструктуру, поведінку його жителів. Доречно згадати пророчі слова стародавнього китайського філософа Конфуція: «Необхідно виправити імена. Все починається з того, що потрібно дати правильну назву всьому. Правильна назва породжує правильні дії».

Основний аргумент, який наводять жителі міста щодо залишення нинішньої назви міста, – це матеріальний фактор, відсутність коштів. Скажу відверто і чесно, як колишній міський голова, маючи досвід, – кошти для цього потрібні мізерні. Та не все в житті визначається тільки матеріальними благами, є ще і духовні начала, які й відзначають наше буття.

У кінці війни 1941-1945 рр., за два тижні до зняття блокади Ленінграду, двом десяткам вулиць та майданів міста було повернуто назви, що символізували історичний Петербург. Випадок, зазначу, унікальний в радянській історії. Прибрали імена та псевдоніми революціонерів, які насильницьким шляхом були насаджені зверху. Знову з’явилися «Невский проспект», «Дворцовая площадь». Єдиним бажанням блокадників було померти на рідних вулицях. Ніхто з них не говорив про затрати і кошти. Для цього була потрібна тільки політична воля керівництва міста. Це була не бойова, а духовна перемога.

Значна частина переяславців, які народилися до 1943 року, мріють про повернення місту рідного імені «Переяслав» та отримати душевний спокій.

Інші жителі міста висловлюють думку, що повернення місту історичного імені не на часі: от як ми будемо жити, як у Європі, тоді можна буде розглядати це питання. 25 років тому, в 1991 році, мер Ленінграда Анатолій Собчак ініціював повернення місту історичного імені – Санкт-Петербург. Це виглядало тоді цілковито недоречним. У місті не вистачало продуктів харчування. Хліб, цукор, масло, м’ясо відпускали за талонами. Ситуація була надзвичайно складна. Комуністи розгорнули шалену компанію проти перейменування. Ситуацію врятували дві обставини. Письменник Йосип Бродський із Америки прислав разючий чотиривірш: «Хочу, чтоб дали Бога ради, как в чашку брошенную медь, родившемуся в Ленинграде в Санкт-Петербурге умереть». А Патріарх РПЦ Олексій ІІ надіслав звернення до громади міста, в якому написав: «Як людина, хрещена в купелі своїм ім’ям, не повинна зрікатися його, так і місто».

Повернення назви Санкт-Петербург місту дало феноменальний поштовх у його розвитку. На сьогодні це друга столиця Росії, а в місто прийшли колосальні інвестиції. Тут щорічно проходять міжнародні форуми й конференції.

На жаль, більшість мешканців не турбує, яку назву має місто. Реалії життя такі, що люди змушені виживати, думають, як здолати ті чи інші життєві негаразди. Пам’ятаю, в 2000 році, коли повернули місту герб, на в’їзді з боку Києва облаштували знак із зображенням герба міста та напис «Переяслав-907», ніхто із переяславців не зацікавився, чому там відсутнє слово «Хмельницький».

4 березня цього року в міській раді відбулося засідання круглого столу за участю науковців інститутів археології, історії, місцевого історико-етнографічного заповідника «Переяслав», на якому був присутній аж один (!) депутат міської ради і той через півгодини залишив зібрання. 20 травня на заключних громадських слуханнях в РБК із 34 депутатів міської ради взяли участь шість чи вісім. Виникає питання: для яких цілей і з якою метою обиралась у міську раду наша місцева еліта? Невже є важливіші питання, проблеми, ніж повернення міста до його джерел і коріння?

Повернення місту історичної назви активно підтримують науковці історико-етнографічного заповідника, викладачі місцевого університету, студенти, педагоги, лікарі, громадські активісти, небайдужі жителі.

На сьогодні склалася сприятлива ситуація для позитивного вирішення цього питання Верховною Радою України. Керівництво міста, депутати міської ради повинні відчувати, що цей час закінчується, і потрібно діяти оперативніше.

Життя показало, що з втратою свого рідного імені місто відстало у своєму розвитку. Приставка «Хмельницький» виявилась занадто важкою. Та основне – ми втратили свій історичний бренд. А жителі стали називатися переяславхмельничанами.

Нинішнє покоління морально зобов’язане відновити історичну справедливість, повернути місту ім’я, яке з кон’юнктурною метою змінив сталінський московський режим 73 роки тому.

Кожен депутат міської ради повинен усвідомити, що рішення про повернення місту ім’я «Переяслав» – це рішення епохальне, воно навіки увійде в історію нашого міста, і кожен причетний до цього завжди зможе пишатися своєю участю в ньому.

Тільки повернувшись до свого історичного коріння та джерел, Переяслав отримає духовну перемогу, що приведе нас до когорти визначних, славетних міст європейської України. Кожен мешканець цієї святої землі з гордістю буде промовляти: «Я переяславський націоналіст». Переяслав не можна не любити.

Щиро ваш переяславець Григорій Сокур, міський голова в 1998-2005 роках

В ТЕМУ: Про те як діяти, якщо ваш населений пункт чи вулицю перейменували чи повернули історичну назву