Михайло Сікорський, даючи розпорядження про створення музею Шолом-Алейхема, вказав термін: «Давай зробимо, поки тепло»

Сорок років тому – у вересні 1978-го – на території музею просто неба відкрився музей класика єврейської і світової літератури Шолом-Алейхема. Наш кореспондент зустрівся із колишніми працівниками музею, які розпочинали роботи з його організації.

Художниця Олена Карнаухова, 68 років, розповіла:

– Після закінчення художнього інституту, навесні 1978 року, мене направили працювати художником у Переяслав-Хмельницький історичний музей. Директор Михайло Іванович Сікорський відразу мне відправив на «гору» – так називали між собою працівники музей просто неба. Там я мала разом із іншою художницею Зоєю Гончарук розпочати роботи з оформлення однієї із хат у музей Шолом- Алейхема. Коли я запитала директора, у які терміни маємо укластися, він відповів: «Давай зробимо, поки тепло”. Зоя Гончарук мені розповіла, що в цій оселі планували зробити хату мірошника, її тому й установили поблизу двох млинів. Деякі роботи в хаті Зоя вже виконала, але потім терміново вирішили відкрити в ній музей єврейського письменника. Аби відтворити інтер’єр з максимальною точністю, читали твори Шолом-Алейхема де він описує єврейське житло, оглядали хати, в яких жили переяславські євреї. До вересня, вклавшись в терміни, вказані директором, ми разом із науковцями музею роботи завершили.

Колишня завідувачка музею Ніна Захарчук, 69 років, розповіла, що на початку 1978 року Михайло Іванович звернувся із листом-відозвою до всіх євреїв Радянського Союзу. У ньому директор музею просив допомоги щодо збору експонатів для майбутнього музею, також допомогти відшукати родичів письменника. Лист надрукували у єврейському журналі «Советіш Геймланд» (Радянська Батьківщина). Номер цього журналу із надрукованим листом і нині дбайливо зберігається в сімейному архіві Ніни Олександрівни. За словами екс-завідувачки, цей музей планували відкрити в місті у приміщенні синагоги. Проте дирекція фабрики художніх виробів (її адміністрація розміщувалася у цій будівлі) відмовилась надати навіть кімнату для розміщення експозиції. Експонати уже надходили.

– Наприкінці квітня представника музею запросили в Москву в редакцію журналу «Советіш Геймланд» для відбору фотографій, репродукцій рукописів

Шолом-Алейхема. За цими експонатами поїхала старший науковий працівник музею Віра Петрівна Ісак. Тож в терміновому порядку вирішили переобладнати хату мірошника в музей письменника.

Коли я прийшла працювати в заповідник, цей музей уже працював. Першим завідувачем був Микола Герасько. Згодом він прийняв музей бджільництва, а мені директор запропонував очолити музей Шолом-Алейхема. 27 років я була його беззмінною завідувачкою. Пам’ятаю, як у вісімдесятих роках наш музей відвідав міністр культури УРСР Юрій Олександрович Олененко з гостем із Москви. Високопосадовці здивувалися, як музейникам у провінції вдалося зібрати стільки експонатів. «Ми створюємо в Києві музей літератури, і у вас все це заберемо», – сказав міністр. На що Михайло Сікорський відповів: «Ви їх нам не давали, ви їх і не заберете».

Ніна Олександрівна розповіла, що музей тісно співпрацював з Єврейським фондом України, обласним товариством єврейської культури, американським єврейським розподільчим комітетом «Джоінт». З їхньою допомогою були видані буклети про музей та путівник. Єврейські організації також виділяли кошти на ремонт приміщення та створення нової експозиції, яку виконали у 2008 році.

– Річ в тім, що кожного року музей отримував в дарунок від відвідувачів чи то якісь світлини, чи книги єврейського письменника, чи речі. У 1999 році музей відвідала внучка письменника Бела Кауфман, теж письменниця. Вона передала музею шість рідкісних фотографій свого діда. Музей знаходиться в приміщенні, яке не опалюється, тож за тридцять років його існування деякі речі потрібно було реставрувати. Ремонт меблів професійно виконав реставратор заповідника Петро Бутник. У проведенні реекспозиції мені допомагала доглядачка Любов Бурчик та завідувачка музеєм народної архітектури та побуту Галина Козій, – сказала Ніна Захарчук.

Володимир Набок («Вісник Переяславщини»)