17 квітня викладачі та студенти-переможці Сковородинівського науково-творчого конкурсу, підсумки якого підбили в переяславському педуніверситеті наприкінці минулого року, побували у Коврайському НВК ім. Г. Сковороди. Співпраця між цими двома навчальними закладами триває з 2006 року. З того часу такі поїздки з метою обміну досвідом стали традиційними. 

Школа у Ковраї зведена на місці, де стояв маєток полковника Степана Томари, сина якого навчав Григорій Сковорода. Як відомо, малий Василь був доволі розбещеною дитиною, однак Сковорода мав на нього значний вплив. Трапився лише один інцидент: якось через неправильну відповідь на запитання Григорій назвав хлопця «свинячою головою», і це почула дружина господаря. За її ініціативи вчителя у 1754 році й вигнав Степан Томара. Однак у 1755-му сам упрохав повернутися. Коли Василь вирішив їхати вчитися за кордон, Сковорода покинув Коврай, почав вести мандрівний спосіб життя.

Як зауважили представники переяславської делегації, діти в такому історичному місці не можуть бути не особливими. І справді, відразу помітно, настільки вони виховані, щирі та талановиті. Вся територія школи – ідеально чиста. Директор Людмила Різниксказала, що ніхто, власне, й не смітить. Клумби рясніють найрізноманітнішими квітами, які ще не встигли повністю розцвісти.

– Ми чекали, коли буде гарна весняна погода, аби насолодитися мальовничими Коврайськими краями, – поділився професор Микола Корпанюк, директор Центру Сковородинознавства педуніверситету. – Однак сьогодні весна нас трішки підвела, – було прохолодно і накрапав дощ. – А як же тут красиво восени, не передати словами!

Людмила Різник, яка працює директором у Коврайському НВК з 1996 року, розповіла журналістові «Вісника» детальніше про співпрацю її навчального закладу з Центром Сковородинознавства:

– Угоду про науково-методичну співпрацю ми уклали у 2006 році. У її рамках наші вчителі брали участь у створенні монографії «Вічно сучасний», із 2011 року їздимо на Сковородинівські читання, які проводяться у вашому університеті, спільно з Центром відвідуємо Сковородинівські місця, зокрема, Чорнухи на Полтавщині, де народився Григорій Савович. А почалися наші зв’язки ще задовго до цього. До нас у дев’яностих приїздив тодішній ректор переяславського інституту Іван Стогній із київським журналістом Володимиром Стадниченком, який писав книгу «Іду за Сковородою» (опублікована у 2002 р. – ред.). Вони тут працювали, вивчали документи, які є в нашому музеї, спілкувалися із жителями села про те, яка пам’ять залишилася про Сковороду. Тож ще до укладення офіційної угоди гості з Переяслава приїздили до нас часто. А згодом ми з Миколою Корпанюком разом укладали угоди про співпрацю із навчальними закладами Сковородинівки, Чорнух, Бабаїв.

Ім’я Сковороди наша школа отримала у 2012 році. У нас тоді відбувалася всеукраїнська науково-практична конференція. І під час неї було прийнято відповідну резолюцію. Перед цим, звичайно ж, я подала необхідні документи до органів влади. Згідно з документами у нашому музеї, про присвоєння імені клопоталися з 1972 року. Проте це питання ось так довго ніяк не доходило до позитивного рішення.

У школі наразі навчається 78 учнів, випускників цьогоріч – п’ятеро. Цікаво, що майже половина вчителів здобула вищу освіту в переяславському університеті (або ж інституті).

– Зараз одна наша випускниця навчається у Переяславі на «початковій освіті», – зазначила Людмила Різник. – Раніше було значно більше, але ж тоді й дітей у школі було більше.

Для гостей провели екскурсію в музеї Сковороди, який розміщується на території школи. Розповідали про життя філософа самі школярів. Потім показали неймовірний патріотичний танцювальний флешмоб. А після цього студенти та викладачі університету поспілкувалися зі старшокласниками. Студентки педагогічного факультету (спеціальність «образотворче мистецтво) розповіли, як творчість Сковороди вплинула на їхні картини, які стали найкращими на конкурсі. Василь Пересада з філологічного та Богдан Яценко з історичного факультету більше з наукової точки зору розглянули життєпис філософа. Викладачі університету Роман Мотузок та Наталія Юхименко, окрім іншого, запрошували школярів навчатися в переяславському педуніверситеті. Мотузок також подарував музею власну картину, а після зустрічі влаштував майстер-клас із малювання для охочих із 5-8 класів. Микола Корпанюк подарував школі наукову літературу, що стосується Сковороди.

Наостанок переяславці з директором школи сфотографувалися на згадку біля знака-пам’ятника Сковороди на в’їзді до села. Микола Корпанюк пообіцяв, що наступного разу завітає зі студентами в гості вже у жовтні.

Віталій Усик (“Вісник Переяславщини”)

Коврай – село в Золотоніському районі Черкаської області. Населення – близько 800 осіб. Розташоване на річці Ковраєць, за 36 км від Золотоноші, близько 50 км – від Переяслава. Село виникло у першій чверті XVIII століття. Його заснував переяславський полковник Степан Томара, купивши землі в Гельмязівській сотні.

З 1754 по 1759 рік (з невеликою перервою) у Ковраї жив філософ-просвітитель Григорій Сковорода. Навчав сина Томари – Василя. Тут він написав низку віршів до своєї славнозвісної збірки «Сад божественних пісень», заклав основи своїх філософської та педагогічної систем. У селі встановлено погруддя мислителя, відкрито меморіальну дошку на будівлі школи, в 1972 році закладено природничо-історичний комплекс «Пам’ятка садово-паркового мистецтва ім. Г.С. Сковороди». Зберігся погріб часів Сковороди на території колишнього маєтку Томари.

За даними Вікіпедії