Громадська організація «Старий Дніпро» надалі втілює свій проект щодо підготовки та випуску книг про затоплені водами Канівського водосховища села Переяславщини. Після виходу в жовтні минулого року першої з них – про Андруші – робота тривала, і вже цього місяця побачив світ сигнальний екземпляр і другої книги – про село Підсінне. Ця книга, як і перша, буде видрукувана у видавництві «Український пріоритет» нашого земляка Володимира Шовкошитнього. Упорядником обох книг є Микола Михняк. Паралельно упорядкуванням інформативного та ілюстративного матеріалу для майбутнього видання про село В’юнище займається ще один активіст «Старого Дніпра» Микола Чирков.Матеріалу настільки багато, говорить Микола Юхимович, що інколи просто шкода щось відкидати, але з цим доведеться примиритися – формат книги не безмежний. Наразі зібраний матеріал щодо В’юнища опрацьовано, як оцінює сам упорядник, відсотків на шістдесят.

«Вісник» уже повідомляв, що підсобити активістам «Старого Дніпра» в пошуку та систематизації матеріалів – зокрема, щодо села Комарівки – взялася Наталія Ревега, старший науковий співробітник відділу історичного краєзнавства НІЕЗ «Переяслав». Як просувається ця робота, наш журналіст дізнавався в неї під час особистої зустрічі.

– Хоча я сама з Іванківського району, – говорить Наталія Миколаївна, – але, як мовиться, мені і Бог велів взятися за пошук матеріалів щодо Комарівки. Справа в тому, що мій свекор, Василь Микитович, 1945 р.н., – виходець із цього села, його великий патріот і знавець. Від нього мені і передався інтерес до історії Комарівки. Саме тому я і запропонувала свою допомогу активістам «Старого Дніпра». Вони погодилися, і Микола Чирков, який уже дещо зробив у цьому напрямку (його зусилля передусім спрямовані на роботу щодо В’юнищ та Козинців), передав мені близько тридцяти фотознімків Комарівки. Зараз їх у мене вже майже півтори сотні, але чесно зізнаюся, детально їхньою ідентифікацією ще не займалася. А розпочала свою роботу (підключилася до проекту восени минулого року) з’ясуванням походження топонімів села. Уже «розшифрувала» походження тридцяти чотирьох. Також дуже зацікавила мене історія тутешньої церкви, я знайшла її фото (воно ще ніде не друкувалося), встановила з допомогою «Полтавських єпархіальних відомостей» імена 34 комарівських священиків. І ще з’ясувався дуже цікавий факт: у Комарівці свого часу була заснована церковно-приходська школа – спочатку вона діяла в пристосованому приміщенні, а згодом – у спеціально зведеному.

Цікавим є й те, що в Комарівку в 1956 та 1957 роках були відправлені дві спеціальні експедиції з тодішнього переяславського історичного музею. Безумовно, музейники їздили в село за експонатами і перед самим його виселенням, тобто наприкінці 1960-х чи й у 1970-1971 роках, але про це офіційних наказів по музею не виявлено.

Прошу надати для публікації в газеті кілька фотознімків із тих, що будуть вміщені у майбутній книзі. Зрештою підбираємо разом знімки 1960-х років із різними сюжетами. Переважно зображене на них «говорить» саме за себе, лише одне фото потребує додаткового пояснення.

– Цей знімок 1965 року надзвичайно вдалий, –коментує Наталія Ревега, – бо він багатосюжетний. Це період вирубування лісу на території майбутнього Канівського водосховища. А поки що це куток Борок на околиці Комарівки. У центрі – польова солдатська кухня, яку розгорнули у дворі Ольги Кісіль. Тут і техніка, і вже зрубане дерево, і ліс, який уже чекає свого знесення. А ще вимальовуються два ледь помітні об’єкти на дальньому плані: праворуч – дитячі ясла, ліворуч – млин-вітряк. Прекрасний знімок, він яскраво відображає, яке це було село – просторе, незатиснене, з багатою природою. Взагалі, дуже ціную знімки, на яких, навіть якщо там зображена група людей, все ж видно пейзаж, розміщення хат чи якихось інших об’єктів. Вони допомагають краще зрозуміти, якою була ця вже зникла під водою Комарівка.

Валерій Шкребтієнко (“Вісник Переяславщини”)

Фото надані Наталією Ревегою