Церковній традиції вшановувати 15 травня літургічною відправою перших святих Русі – страстотерпців Бориса й Гліба вже понад 900 років. Постать князя Бориса важлива не стільки тим, що він був одним з перших святих, а насамперед тим, що він є уособленням стійкості духу і покірності. Для християн Переяславщини мученик Борис особливо шанований святий, адже саме на її землі пролилась кров невинного страстотерпця. Бажаючи вшанувати пам’ять князя Бориса християни – переяславці спорудили 3 храми на його честь; один на території мікрорайону Борисівка, що в м.Переяславі, другий в центрі м. Борисполя (до ХІХ ст. відносився до Переяславщини), третій на території Борисоглібської площі в самому місті Переяславі. Якщо в Борисівці і в Переяславі церкви поставили на берегах р. Альти, то в Борисполі посеред стародавнього укріплення Льто, поміж двох боліт з яких і утворюється Альта. Вже було чимало публікацій в науковій літературі присвячених визначенню справжнього місця підступного вбивства князя. Науковці-краєзнавці, а найпаче археологи, у ХХ столітті стали стверджувати, що вбито князя було в місті Борисполі. Підставою для твердження послугували спочатку літописні розвідки проведені Олександром Стороженком у 1900 році. Він розшукав судовий документ 1629 року, в якому зазначалось, що київський Миколо-Пустинський монастир володів селищем Полукняжецьким на якому;”…церковь спустошеная на крве, где княжати руского, именем Бориса Володимеровича, забито, змурованая и до сего часу стоит…” На підставі цієї грамоти дослідник одним з перших ототожнив літописний град Льто з містечком Борисполь і доволі грунтовно виклав свою версію щодо місця вбивства князя та будови на ньому церкви. (Детальний виклад читайте в праці О. Стороженка „Очерки Переяславщини” Київ. 1900 р.) В 50-х роках археолог М.Каргер розкопав на місці Борисоглібського храму в Борисполі, залишки цегляних споруд ХІ ст.. Ознайомившись з версією О.Стороженка та інших науковців, прихильників його припущення, усе ж залишається загадкою, як могли монахи Межигірського монастиря прохати у 1660 році царя Олексія поставити Божницю на Альті, на місці вбивства князя Бориса, близько села Кондоідовка( тепер Борисівка). Хіба вже монахи-межигірці не спілкувались з монахами-пустинськими і через якихось 30 років і зовсім попутали священне місце? Ну, припустимо, що могли помилитись якимось десятком кілометрів, але не такою відстанню! Тим більше, що на переяславському грунті вони нічого не вирощували і мали його лише клаптик. Чому парафіяни Борисо-Глібської церкві в м. Борисполі не зберігали легенди, що це храм на крові, а натомість церковні відправи проводились, як у звичайній церкві, зокрема проводились вінчання?(зазвичай в храмах на крові відбувались тільки заупокіні відправи). Натомість жителі переяславської Борисівки та Глібовки незважаючи на розташований тут храм, були до ХХ ст. включно приписані до Хрестовоздвиженського храму села Дем’янці. Питання залишається відкритим для дослідників. Щоправда, цікаву версію запропонував документаліст Микола Арандаренко у 1849 році. У своїй праці „Записки о Полтавской губернии” він оповів, що на Альті, поблизу Переяслава, на князя Бориса напали й смертельно поранили. Потім ледь дихаючого, але ще живого довезли до м.Борисполя, де зробили перепочинок. В цей час сюди прибули надіслані Святополком другі вбивці, які й зовсім умертвили брата його. В підтвердження правільності свого викладу М. Арандаренко зазначає, що; „… на території церковища поблизу села Кондоідовки, яку за назвою церкви стали іменувати Борисівка, і зараз знаходять чимало плінфи, і різного давнього каміння, яке жителі цього села використовують у своїх потребах.” І, він таки стверджував правду, бо її знаходив і О. Стороженко на поч. ХХ ст. і в 60-х рр.. археологи Р. Юра та М.Сікорський також знайшли плінфу й давні камені поблизу переяславської Борисо-Глібської церкви, на Борисівському кладовищі. Святкова Літургія, що відбувається 15 травня започаткована була ще в 1115 році, коли Володимир Мономах вирішив заприсягтися в дружбі до чернігівських князів Олега і Давида урочистим перенесенням святих мощів Бориса й Гліба до нового храму. Для обох родин Мономаховичів та Святославичів це була дуже важлива подія, адже всі князі Давньоруської держави вважали Святих Бориса й Гліба своїми небесними покровителями та захисниками Русі. Кожен з них намагався у своєрідний спосіб виявити свою пошану до страстотерпців. Так, наприклад Ярослав Мудрий, ще до канонізації Бориса і Гліба (відбулась у 1078 р.) ініціював написання їх ікони, першим збудував спеціальний храм в якому були поховані мощі братів. Згодом, будівництвом нових церков-усипалень опікувались князі Ізяслав та Святослав. На замовлення Ізяслава для святих мощів були виготовлені срібні раки, а Володимир Мономах окував їх золотом. Всіх перевершив син Святослава – князь Олег. Він у 1111 році своїм коштом побудував і прикрасив новий цегляний храм у Вишгороді. Проте київський князь Святополк не дозволяв перенести мощі святих в цей новий пантеон, тому що не він його збудував. Ось і вирішив Володимир Мономах, який у 1113 р. посів київський княжий стіл, задовольнити мрію князя Олега й покласти мощі Бориса й Гліба до збудованого ним храму.

За переконанням Володимира Мономаха спільна хода чернігівських і київських князів з мощами святих Бориса й Гліба відкривала новий етап у стосунках – миру та братолюбства. Датою цієї знаменної події була обрана Неділя жінок-мироносць, що припала на 2 травня (15 травня за сучасним календарем). В цей день до Вишгорода прибули Володимир з синами, Давид і Олег також зі своїми синами, а також зібралась така кількість духовенства й люду, що й в «стінах міських не вмістилися». Був там присутнім і єпископ переяславський Лазар, який одним з перших написав «Сказання про Бориса і Гліба». Він також описав урочисту процесію перенесення мощів, а прибувши до Переяслава започаткував тут традицію літургійного вшанування цієї події.

Для переяславців 15 травня, день перенесення мощів, набув своїх особливостей. Найголовніше, що місцеві віряни цей день ніколи не забували відзначати. Вподовж віків святкова церемонія збагатилася власними церковними традиціями: хресною ходою з міських храмів до берега річки Альти, де за переказом був скоєний напад на князя Бориса, освяченням вод та купанням. Відколи у XVІІ ст. на березі Альти був встановлений кам’яний хрест, додався ще один звичай – молитовне вшанування святих біля нього. Після побудови церкви у 1840 р. сюди в цей день стали переносити з Вознесенського собору ікону «Божої Матері переяславської».

В роки радянської влади, традиції були порушені. Проте населення Борисівки берегло пам’ять про них у свій спосіб. Незважаючи на те, що храм стояв закритим, кожного року в травні місяці відзначали православні по домівках своє храмове свято. Щиросердно приймали в себе не тільки родичів, але й тих прочан, які пам’ятали перекази старших людей про цілющу силу, яку набувала в цей день вода в Альті. Та найдивовижніше те, що стало відбуватися з кам’яним хрестом. На ньому поступово, проте невпинно все яскравіше стала виблискувати темна пляма, що з роками, подовжується до підніжжя хреста.