Дата народження: 12.06.1991 р.

Життєве кредо: «Гни свою лінію, але не

перегинай».

В житті не розумію: «Безвідповідальності».

Своєю тихою гаванню вважаю: «Сім’ю,

прогулянки та пробіжки в лісі, відпочинок з

друзями».

Майстер спорту міжнародного класу з

бойового самбо

Заслужений майстер спорту з ушу-саньда

(саньшоу)

Профбоєць з ММА

Віце-чемпіон Всесвітніх ігор з єдиноборств

(2013)

Дворазовий срібний призер чемпіонатів світу

(2011, 2015)

Віце-чемпіон Європи (2012), срібний призер

Кубку світу (2014)

Бронзовий призер Всесвітніх ігор з

ушу-саньда в Колумбії (Калі), 2013 р.

Бронзовий призер чемпіонату Європи (2014)

Бронзовий призер чемпіонату світу з самбо

(2013)

Багаторазовий чемпіон України з бойового

самбо; ушу-саньда

4-разовий чемпіон України з джиу-джитсу

чемпіон СНД з джиу-джитсу.

Коли я почав ходити до клубу «Альянс», де основним напрямком був такий вид спорту, як джиу-джитсу, наш тренер намагався возити спортсменів на різні змагання, де б ми могли виступити з різних видів єдиноборств. Тому ми виступали і з ушу саньда, і джиу-джитсу, і карате, в т.ч. і з бойового самбо. Тобто, брали участь у багатьох видах єдиноборств. Такий-собі був мікс-файт.

А от саме вибір іншого напрямку став причиною наслідковості мого розвитку, як спортсмена. Спочатку ми з тренером досягли успіхів з ушу після відбору на чемпіонат світу (юніори), потім була низка проведених успішно боїв в Європі, на Всесвітніх іграх і т.д. І, якщо, наприклад, порівнювати джиу-джитсу і ушу саньда – це різні види спорту, то дуже рідко спортсмени переходили з ушу на джиу-джитсу. Для мене ж це не було проблемою.

Потрібно було розвиватися далі. А так, як я був завжди універсальним бійцем, то це було просто необхідним процесом. Наш тренер бачив, що я можу вільно пристосовуватися до різних видів спорту, підтримав мене, і ми вивчали і ударну техніку, і боротьбу, і з успіхом демонстрували результати на різних змаганнях.

Я почав тренувати, мабуть, з 18 років.

Взагалі, український спортсмен, який хоче надалі залишитися у спорті, має розуміти, що улюблений вид спорту з часом переростає улюблену роботу, яка скоріше стане його основним способом існування. Спортсмен може або залишитися в спорті і тренувати, паралельно виступаючи, або шукати зовсім іншу роботу.

Я вирішив залишитися в спорті.

Спочатку тренування, звичайно, почалося з дитячої групи, так як я був студентом, і це було гарне доповнення до стипендії.

На той час, коли я відкривав клуб, був період, коли розпочалася війна в країні. Мені хотілося показати мій патріотичний настрій. Хотілося, щоб клуб мій клуб мав звичною назву, але і звучав патріотично, передаючи саме український дух. Хотілося, щоб в назві відгукувалася саме моя країна – Україна.

Усім підбором займався саме я. Хотілося охопити усі вікові категорії, особливо дітей. У нас дуже мало залів, які спеціалізуються саме на дитячому спорті, особливо з 3-х років до 5. Якщо взяти, наприклад, ДЮСШ, то там свої вимоги – не набирають деякі вікові категорії (наприклад, не тренують спортсменів з 23 років), тим самим створюючи обмеження. Але тренуватися хочуть і люди різної вікової категорії. Тому я врахував це в своєму клубі, щоб не було вікових обмежень.

А деякі люди взагалі хочуть займатися спортом усією сім’єю, а таких от послуг ніхто не надає.

Щодо непорозумінь в колективі між тренерами.

Як і в кожному колективі, є непорозуміння. Але ми стараємося вирішувати усе на місці. Не боями, звичайно))). Все проходить тихо і мирно.

Ми прийняли загальне рішення усім колективом тренерів: якщо переходить спортсмен до іншого тренера в одному залі, у нас не має бути образ.

Чому? Бо це – один зал, один колектив. Тому у нас такі зміни проходять без образ і косих поглядів. Адже потреби спортсменів різні. Дехто тренується 1 раз на тиждень, дехто 3 рази, а дехто хоче тренуватися більше. Тому в нашому клубі спортсмен може змінити тренера, який більше проводить більше тренувань або з інших причин. Спортсмен повинен сам робити вибір в межах клубу, а ми йому повинні допомогти.

Немає поняття «твій-мій» спортсмен. Це – єдиний організм, єдиний клуб, і всі працюють над розвитком єдиного клубу. У нас єдина мета на змаганнях – перемога.

Якщо, наприклад, я в своїх учнях бачу потенціал, але бачу, що є якісь недоробки, які б варто було підтягнути, то я сам направляю до тих тренерів, які б могли підтягнути спортсмену, наприклад, ударну техніку. Мета єдина – покращити рівень учня, який представляє саме наш клуб. Але ці правила стосуються таких от нюансів в межах нашого клубу.

Стосовно переходу в інший зал до тренера, який є і в нашому клубі, то дійсно так… Я так думаю, що ми вже не входимо в його плани, і тому він має зрозуміти, що він не є нашим бійцем.. Наші тренери продовжують працювати з цим спортсменом, але він вже в нас переходить в розряд клієнтів, але ніяк не спортсменів нашого клубу.

Але є і виключення. Наприклад, якщо є спортсмен, який не може «прокачати» повністю себе в партері і т.д., то я йому рекомендую походити і підтягнути саме його «хвости» в якийсь інший клуб за домовленістю. АЛЕ!!! Спортсмен повинен розуміти, що в іншому клубі він набирається досвіду, але кінцевий результат і перемоги він приносить до нас в зал, в наш клуб. Тобто всі перемоги – в сім’ю.

Наш клуб розширився, розширив свої спортивні можливості.

По-перше, збільшилася кількість учнів у 2-3 рази.

По-друге, ті, хто тренувався, стали тренерами, досягли високого рівня в спорті.

Зал став кращим, зручнішим і повністю пристосованим для спортивного навчання. Ми розвиваємося, плануємо і далі розвиватися. Ми охопили всі спектри, часовий простір – все для спортивного розвитку українців.

Якщо раніше, наприклад, ми не тренували дітей з 3-х років, тепер ми практикуємо це. Якщо раніше в мене не було думки тренувати окремо дівчат, то зараз у нас є окрема жіноча група. Ми врахували навіть побажання населення тренуватися, врахувавши графік роботи: ранкове тренування – з 7.30 і тренуватися в вечірній групі – 21.30. Головне – бажання населення прийти до зали. А з нашого боку – інтереси і побажання кожного ми врахуємо.

Так. Важко))) Але цікаво)

Майже 10-ти літній досвід роботи з дітьми стер грань непорозуміння з дітьми. Мені не важко знаходити спільну мову з усіма. Можливо, свою роль відіграла педагогічна освіта. Можливо, мені не важко, бо мені просто подобається працювати з дітьми. І, насправді, я бачу найбільшу перспективу саме дітей з 3-5 років, яким все цікаво, вони тягнуться до знань і нового. І, якщо, дитина буде займатися до 17 років, то це – готовий спортсмен, професійний спортсмен.

Ну, по-перше, Ви не в змозі їх втримати. Тут однозначних порад немає.

Але я знаю, щоб такі «зриви» проходили не так плачевно, повинна існувати взаємодія по принципу «Трьох китів». Перший – відношення учня до тренування, другий – відношення тренера до учня, і третій «кит» – відношення батьків до спортивного тренування дитини.

Якщо в дитячому віці немає взагалі ніяких проблем і дитина ходить, бо йде майже ігровий процес навчання, то в підлітковому віці – інакше. В підлітковому віці, якщо батьки «занадто» лояльні і враховують усі побажання дитини, підтримуючи абсолютно усі рішення, в т.ч. і виходу зі спорту, пропуску на тренуваннях, аргументуючи: «Ну.. не йде, значить не йде… Це, власне, його вибір і його життя»… , то я, як тренер, зі свого боку, розумію, що мої слова не завжди будуть впливати на результат. Адже я з учнем проводжу 1,5 години, а батьки – весь інший час. І якщо не буде мотивації і з боку батьків, то справа марна і спортсмен скоро просто не буде приходити на тренування, бо робота тільки з одного боку результату не принесе. Це все – марно.

Так, звичайно. Але мої батьки були наполегливими в плані тренування. Зараз я вдячний їм за те, що вони цю наполегливість у свій час не втратили, і я зараз, завдяки їм, треную і є спортсменом.

Так, дійсно були спортсмени, які не змогли побороти лінь та і не було підтримки збоку батьків. Тому, їх в спорті і немає, хоча успіхи були гарні.

Діти просто так ходять на тренування. Їм цікавий колектив, нові знання.

Підлітків також цікавить сам спорт, процес пізнання нового, спілкування з більш перспективними бійцями, змагання, перемоги.. Якщо змагань немає, звичайно, інтерес трохи згасає. Але ми усі надіємося, що цей карантин не назавжди.

А дорослі. Тут зовсім інші інтереси. Хтось просто займається задля підтримання спортивної форми, хтось з оздоровчою метою.. Дехто приходить заради змагань чи набратися впевненості в собі, дехто планує цим заробляти гроші. Але, т.я. в Україні фінансове забезпечення на дуже низькому рівні, то, щоб мені залишити спортсмена біля себе, в нашому клубі, потрібно дати, скажімо так, роботу. Наприклад, я стараюся виховувати спортсмена як тренера. Звичайно, не усі можуть і хочуть бути тренерами. Тому, якщо хтось шукає додатковий заробіток, то в колективі може хтось допомогти, якщо знає, що десь є вакантне місце. І таке буває. Наприклад, дуже багато хлопців працює в охороні. І так спортсмен залишається в спорті і працює.

Кожен боєць за роботу повинен отримувати достойну оплату. Оплату його праці, сил, інших витрат на підготовку. Яка ще складова, окрім фінансової, Вам є також цікавою?

Окрім суми мене ще цікавить час, який відводиться на підготовку до бою. Навіть якщо мені запропонують великі гроші, але недостатньо часу на підготовку, то я відмовлюся. Хоча, деякі погоджуються. Але, на мою думку, до всього повинен бути професійний підхід. Ще цікавою складовою є підхід самого організатора, який деяку затратну на мою підготовку має оплатити (такий собі аванс) – це на тренування, спортивне харчування, на час, який я витрачаю не на роботу тренера, а саме на підготовку.

А взагалі хтось проводить оплату цих витрат у вигляді авансу?

Так. Але не у нас в Україні. Українські організації не пропонують. Зарубіжні промоушени – так. Тому, мене особисто, цікавить європейський та американський ринок

Кар’єра бійця починається все-одно з України. Адже досвіду набувають саме тут. У кожного є свій RECORD. І ніхто в Європі навіть розглядати Вашу кандидатуру не буде, якщо немає ніякого рейтингу і немає досвіду проведення боїв.

В більшості, після трьох поразок, деякі бійці завершують ідею професійного розвитку і сходять з цього етапу. В вашому випадку – навпаки. Зараз Ви цілеспрямовано ведете серію з 10 вдалих поєдинків. Як вдалося «тримати себе в руках» і не зійти з дистанції?

Я досить оптимістично на все дивлюся, стараюся йти вперед і ніколи не здаватися! Проблеми потрібно вирішувати, а не тікати.

Так, мені дійсно байдуже, як бій виглядатиме зі сторони))) Для мене головною задачею є – позитивний кінцевий результат.

Тому бій намагаюся провести успішно, перемігши суперника.

Так, я готуюся до кожного бою. Роблю паперові напрацювання і я наполегливо готуюся, професійно підходжу до кожного бою. Адже в професійному бою на «фарт» надіятися… ну це просто непрофесійно)))

Буває, що іноді ти запланував одне, але під час бою приходиться переналаштовуватися. Можливо, десь недооцінив суперника в партері, тому варіантів виходу і переведення бою повинно бути пророблено дуже багато.

Взагалі, допомагають тренери по боротьбі, ударній техніці. Дивимося на роботу суперника і аналізуємо кожну позицію, як потрібно захищатися чи як можна нав’язати свої правила.

Варіантів розвитку багато)))

Але батьки, звичайно, підтримують як раніше, так і зараз.

Викладацька кар’єра на сьогодні мені не цікава з огляду на фінансову сторону.

Я черпаю інформацію з комунікаціїї з іншими тренерами, семінарів. інколи з відео ресурсів. Основне джерело звичайно – власний досвід проведених поєдинків, та і взагалі зі свого спортивного досвіду, а це 20 років заняття спортом.

Під час будь-яких тренувань я вимагаю від своїх спортсменів серйозного відношення. Немає на тренуваннях такої поведінки , як «шалтай-болтай».

Є просто різні фази тренувального циклу.

Наприклад, після завершення змагання, я не буду зі спортсмена «вижимати всі соки», бо спортсмен «ламається», тобто, може не витримати постійні навантаження.. От в перед змагальний період я буду якраз «вижимати усі соки», проводячи по 2 тренування в день.

Вимогливий я навіть тоді, коли спортсмен каже, що він втомився. В передзмагальний період (за 2-3 дні до змагання), коли адреналін шалено «грає», тренер повинен прикручувати цей шалений темп, гасити запал, щоб боєць не «перегорів». Багато різних моментів.

Ні, не дратує))) Бо порівнюють не тільки в Україні, навіть, коли я на відпочинку. Це скоріше веселить, ніж дратує.

Ну… ніби, усі)))

Але… «Mercedes-Benz G63» ще не купив)))

А в спортивному плані – ще не став чемпіоном UFC)))